МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ 
Кіровоградський національний технічний університет 

 

 
 

 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 

НАУКОВІ ПРАЦІ 
 

КІРОВОГРАДСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО ТЕХНІЧНОГО 

УНІВЕРСИТЕТУ 

 
ЕКОНОМІЧНІ НАУКИ 

 

 

ЗБІРНИК НАУКОВИХ ПРАЦЬ 

 
 

За загальною редакцією  Л.М. Фільштейна 
 
 
 

Заснований у 2001 році 
 
 
 

В И П У С К   20 

Частина І 
 

 
 
 
 
 
 

Кіровоград  •  2011  



УДК  33 

ББК 65 

 

Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки,  

вип. 20, ч.1. – Кіровоград: КНТУ, 2011.– 398 с. 

 

В збірнику викладені результати наукових досліджень з питань економічної теорії та практики, 

економіки праці, галузей промисловості, сільського господарства, транспорту, інших; менеджменту 

організацій; фінансів, кредиту, грошового обігу; маркетингу; обліку, аудиту, аналізу господарської 

діяльності; міжнародних економічних відносин; економічної кібернетики; використання математичного 

механізму і сучасної обчислювальної техніки тощо. 

 
Рекомендовано до друку Вченою радою Кіровоградського національного технічного університету    

від  31 жовтня 2011 року, протокол  № 3. 

 

 

Редакційна колегія: Фільштейн Л.М. (відповідальний редактор), д.е.н., проф.; Немченко А.Б. (відповідальний 

секретар), к.е.н., доц.;  Бень Т.Г., д.е.н., проф.;  Богиня Д.П., д.е.н., проф.; Давидов Г.М., 

д.е.н., проф.; Дрозд І.К., д.е.н., проф.;  Ляшенко О.О., к.е.н., доц.; Пальчевич Г.Т., к.е.н., 
доц.; Семикіна М.В., д.е.н., проф.; Тарнавський М.П., к.е.н., доц. 

 

 

Адреса  реакційної  колегії: 25006, м. Кіровоград, пр. Університетський,8, Кіровоградський  національний 

технічний університет, тел.: 390-466, 390-584, 55-10-49. 

 
 

Автори опублікованих матеріалів несуть відповідальність за підбір і точність наведених фактів, цитат, 

економіко-статистичних даних, власних імен та інших відомостей, а також за те, що матеріали не 

містять даних, які не підлягають відкритій публікації. Редакція може публікувати статті в порядку 

обговорення, не поділяючи точки зору автора. 

 
 

 

Збірник включений ВАК України в перелік наукових фахових видань України, в яких можуть публікуватись 

результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук.  Затверджений 

постановою Президії ВАК України від 10 березня 2010 року  № 1-05/2  (бюлетень ВАК України  № 4, 2010). 

 
 

 

 

 

 
 

 

 

 

 

 
 

 

Реєстраційне свідоцтво: серія  КВ №15255 - 3827 ПР від 30.04.2009 р. 

 

 
 
 
 
 
 

© Кіровоградський національний технічний університет, 2011 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

3 

 

В.М. Кропівний,  проректор з наукової роботи, проф. 

Л.М. Фільштейн, зав. кафедрою економіки праці та менеджменту, проф. 

Кіровоградський національний технічний університет 

Збірник наукових праць КНТУ 

«Економічні науки» - літопис становлення 

та розвитку економіки України 
 

Так співпало, що 20-тирічний ювілей незалежності нашої держави співпав з 
виходом у світ  20-го випуску нашого збірника. Видання збірника було започатковано у 
2000 році. У 2001 році його було зареєстровано у ВАК України як фахове наукове 
видання. Гортаючи сторінки збірника ми можемо побачити як за ці роки формувалась 
наша економіка, як вирішувалися соціальні, політичні і, безумовно, економічні 
питання. В ньому ми знаходимо  статистичну інформацію з усіх галузей національної 
економіки. У збірнику висвітлювалися різні погляди науковців та практиків на 
проблеми розвитку економіки держави. Особлива увага зверталася на дослідження 
негативних процесів у національній економіці, давалися рекомендації по вирішенню 
гострих соціально-економічних проблем. В збірнику ми намагалися широко розкривати 
результати досліджень молодих вчених та науковців, що мають великий досвід у 
дослідженнях соціально-економічних процесів. Серед авторів першого випуску 
збірника були Л.М.Фільштейн, О.М. Левченко, М.П.Тарнавський, Г.Т.Костромін. В 
роботі редколегії збірника приймали активну участь такі відомі вчені–економісти як 
Л.М. Фільштейн, В.А. Плаксов, Т.Г. Бень, Д.П.Богиня, М.В.Кужельний. В майбутньому 
наші збірники все частіше будуть поповнюватися матеріалом, що відображають 
актуальні проблеми управління господарством та вирішення соціально–економічних 
питань. 

Беручи за основу 90-ті роки минулого століття, а саме його кінцеві досягнення, 
наслідки і розглядаючи пропорції та темпи розвитку, шляхи змін, то ми можемо 
констатувати, що в перші роки не всі важелі були задіяні, для того щоб економіка 
функціонувала ефективно. У всіх сферах на протязі довгих років спостерігалося 
падіння валового внутрішнього продукту. Стали помітними недоліки приватизації, 
коли окремі підприємства припинили своє існування, а також негативні тенденції 
вирішення питань стосовно зміни характеру і структури економіки. З певною долею 
істини можна сказати, що в системі, яку отримали від Радянського Союзу виробництво 
товарів народного споживання займало лише 20-25% в структурі валового суспільного 
продукту. В державі віддавалися пріоритети вирішенню політичних питань, часто за 
рахунок сповільнення розвитку нашої економіки. Приємною тенденцією є  відновлення 
з 2010 року роботи ряду промислових підприємств, зростання обсягів виробництва та 
ВВП. Відверто визнаємо, що в нашому науковому збірнику не достатньо 
висвітлювалися всі проблеми економіки і механізми їх вирішення. Хочемо звернути 
увагу авторів на питання, які ми плануємо розглянути у наступних випусках збірника:   

– прискорення поліпшення структури матеріального виробництва, віддача 
пріоритету підвищенню частки продукту, що йде на кінцеве споживання. Слід 
розробити, обґрунтувати і прискорити введення в дію механізму поліпшення 
___________ 

© В.М. Кропівний, Л.М. Фільштейн, 2011 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

4 

 

забезпечення товарами та послугами, якості життя. Особливу увагу доцільно приділити 
сільському господарству, переробній та харчовій промисловості; 

- ефективне використання основного та обігового капіталу, а також людського 
капіталу нашої держави. Гострі проблеми в енергетиці потрібно розв’язувати шляхом 
концентрації коштів на досягнення енергетичної безпеки нашої держави шляхом 
зменшення фінансування менш нагальних питань. Треба знаходити шляхи поліпшення 
торгівельних відносин із різними країнам, краще реалізовувати наші експортні 
можливості;  

- використання трудового потенціалу. На сьогодні у нас бракує фахівців 
високого класу для розвитку національної економіки. В той же час багато українських 
вчених та  висококваліфікованих фахівців працює за кордоном. Потрібне проведення 
великої політичної і економічної роботи для повернення людей на рідну землю;  

- шляхи поліпшення допомоги економіці за рахунок кредитних коштів 
банківської системи. Особлива увага має бути приділена  фінансовій системі нашої 
держави - фінансам загальнодержавним, фінансам окремих галузей та фінансам 
підприємств;  

- шляхи перерозподілу функцій управління економічними процесами,  
покладання на плечі органів місцевої влади вирішення питань щодо місцевих проблем, 
які стосуються поліпшення рівня життя населення.  
 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

5 

 

УДК 330:331 

 

А.О. Левченко, доц., канд. екон. наук  

Кіровоградський національний технічний університет 

 

Національна система кваліфікацій: актуальність та 

напрями формування в Україні  

 

У статті обґрунтовується необхідність формування національної системи кваліфікацій. 
Розглядається зарубіжний досвід у сфері створення даної системи. Запропоновано вітчизняну модель 
функціонування національної системи кваліфікацій. 
безперервна професійна підготовка кадрів, система національної кваліфікацій, національна рамка 

кваліфікацій, професійна освіта, копенгагенський процес, інфраструктура навчальних закладів, 

професійні стандарти 

 

Головною особливістю професійної освіти та підготовки кадрів в 
інформаційному суспільстві є значне зменшення життєвого циклу професійних знань. 
Це обумовлює необхідність у країнах, які хочуть конкурувати на світових ринках та 
бути здатними відстоювати свої інтереси на власних ринках в умовах тотальної 
експансії процесу глобалізації, формувати національні системи безперервної 
професійної освіти та підготовки кадрів.  

Різним аспектам питання формування сучасної системи професійної підготовки 
кадрів приділяли увагу багато як зарубіжних, так і вітчизняних вчених таких як: В. 
Брокбенк,  Д. Парсон, Дж. Грехем, П. Дракер, C. Аржиріс, Л. Антошкіна, Д. Богиня, І. 
Бондар, А. Колот, О. Левченко, І. Манцуров, В. Савченко [1,2]. 

У той же час, вітчизняними вченими ще недостатньо досліджено особливості та  
напрямки формування Національної системи кваліфікацій як основи створення 
професійних стандартів, які будуть визначати сучасні вимоги до фахівців. 

Ось чому мета статті полягає у визначенні основних напрямів формування та 
розробки моделі функціонування системи безперервної професійної підготовки на 
основі Національної системи кваліфікацій. 

Невід’ємною умовою подальшого розвитку безперервної професійної освіти та 
підготовки кадрів в Україні є формування Національної системи професійних 
кваліфікацій, до складу якої має входити Національна рамка кваліфікацій, розроблена 
відповідно до Європейської рамки кваліфікації, що має забезпечувати поступове 
зростання обсягів підготовки та підвищення її якісного рівня. 

Сама Національна система кваліфікацій містить усі аспекти активності країни, 
які проявляються у сфері професійної підготовки та визнання її результатів. Ці системи 
включають засоби розробки та реалізації національної й регіональної політики у сфері 
кваліфікацій, інституціонального забезпечення, забезпечення якості процесу навчання, 
оцінювання та сертифікації, а також інших механізмів, які пов’язують професійну 
освіту та підготовку кадрів з ринком праці та суспільством. 

При цьому, рамка кваліфікацій виступає невід’ємною частиною системи 
кваліфікації. Національна рамка кваліфікацій – засіб демонстрації взаємовідношень між 
кваліфікаціями у країні чи освіті, або в конкретному секторі сфери зайнятості. Це 
___________ 

© А.О. Левченко, 2011 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

6 

 

інструмент для розробки та класифікації кваліфікацій згідно зі встановленими 
критеріями для відповідних рівнів результатів навчання [5]. 

З метою формування єдиного європейського простору професійної освіти та 
забезпечення мобільності робочої сили всі країни Європейського Союзу розробляють, 
або забезпечують відповідність прийнятій Європейській рамці кваліфікацій, що 
необхідно для реалізації Лісабонської стратегії. 

 Як відомо, Європейська Лісабонська Рада у 2000 році визнала, що навчання 
впродовж життя та прозора зрозуміла кваліфікаційна система – це  основні аспекти, які 
мають бути враховані для забезпечення відповідності   Європейської системи освіти 
запитам суспільства щодо знань, а також  потребі поліпшення рівня та якості 
працевлаштування. Це було також підкреслено Барселонською Європейською Радою у 
2002 році, яка наголосила на необхідності створення гнучкої кваліфікаційної системи, 
яка б слугувала  складовим елементом стратегії перетворення Європейської освіти на 
взірець світового рівня у 2010 році.  Резолюція, прийнята Радою у 2002 році стосовно 
навчання впродовж життя, покликала членів Союзу до співпраці з поєднанням всіх 
форм навчання – формальних та неформальних.  Це стало передумовою для уніфікації 
у сфері професійного навчання і створення Європейської системи навчання упродовж 
життя, побудованої на досягненнях Болонського процесу у сфері вищої освіти. 

Далі на необхідності створення Європейської кваліфікаційної системи 
наголошувалося у співдоповіді Ради та Комісії у 2004 році в контексті реалізації 
програми „Освіта та навчання 2010”. Також у рамках Копенгагенського процесу ця 
необхідність була визначена на завершальній частині зібрання Ради 15 листопада 2004 
року, яке було присвячене майбутнім пріоритетам з поліпшення Європейської 
співпраці у професійній освіті та навчанні. В контексті Болонського процесу на зустрічі 
міністрів, відповідальних за вищу освіту, яка відбулась у Бергені у травні 2005 року, 
була відмічена важливість гарантування взаємної відповідності засад Європейської 
вищої освіти та запропонованої Європейської рамки кваліфікації (ЄРК).  

Нарешті, в рамках переглянутої Лісабонської стратегії Програмою зайнятості 
2005-2008 акцентовано увагу на необхідності створення гнучкої системи навчання та 
забезпечення можливості для студентів та викладачів вільно пересуватися з країни в 
країну шляхом покращення визначеності та чіткості кваліфікаційних рівнів, їхнього 
визнання і сертифікації формальної та неформальної форм навчання. 

У вищій освіті значні кроки були зроблені у напрямку створення освітньої рамки 
кваліфікації. Спираючись на договори, укладені в Болоні (1999) та Берліні (2003), 
міністри освіти  45 європейських країн прийшли до згоди в травні 2005 року в Бергені 
щодо введення європейської рамки кваліфікацій для сфери вищої освіти. Ця система 
складається з детального опису вимог до результатів навчання, що відбувається у три 
етапи, а також пояснює, як нараховуються бали (кредити) на першому та другому етапі 
навчання. Більше того, міністри зобов’язалися розробити національну кваліфікаційну 
рамку для вищої освіти до 2010 року і підкреслили важливість гарантування взаємної 
відповідності рамки кваліфікації Європейської вищої освіти та ЄРК. 

Існуюча Європейська кредитно-трансферна система для вищої освіти (ECTS) та 
нова Європейська кредитно-трансферна система для професійного навчання (ECVET) 
полегшать для громадян ЄС процес поєднання навчання в різних країнах. Якщо ECTS 
створювалася протягом 10 років і зараз вона вже активно використовується у вищій 
освіті, то ECVET тільки випробовується. Обидві ці системи надають можливість 
працівникові подолати державні кордони так, щоб його кваліфікаційний рівень або 
певна частка набутої ним кваліфікації була визнана в будь-якому Європейському 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

7 

 

навчальному закладі. ЄРК, запроваджуючи єдині кваліфікаційні рівні та розвиваючи 
обопільну довіру, слугуватиме підґрунтям для зміцнення та розвитку цих двох систем.  

Необхідно зазначити, що Національна рамка кваліфікацій вже існує або ж 
перебуває у процесі розробки у більшості країн Європейського Союзу. Розроблена 
рамка кваліфікації існує у Великобританії, Франції, Іспанії, Ірландії, Мальті тощо. 
Значного прогресу на цьому шляху вже досягли Чеська республіка, Румунія та 
Словенія. 

Окрім Європейських країн Національна рамка кваліфікацій існує вже в 
Австралії, Новій Зеландії та Південній Африці. Ведуться дискусії та розпочинається 
робота щодо формування національної рамки кваліфікацій в таких країнах, як Індія, 
Малайзія, Мексика, Монголія, Мозамбік, Пакистан, Південна Корея, Філіппіни, 
Сінгапур, Таїланд тощо. 

Основними цілями створення Національної системи кваліфікацій  в Україні 
мають бути: 

– формування національної рамки кваліфікацій (відповідно до Європейської 
рамки кваліфікацій), яка стане інструментом для визначення, порівняння і класифікації 
кваліфікацій відповідно до системи освіти і навчання країн Європейського Союзу; 

– забезпечення відповідності національних кваліфікацій працівників потребам 
роботодавців; 

– забезпечення узгодженості між системами кваліфікацій (професійно-
технічної, вищої та післядипломної освіти); 

– розробка професійних стандартів на основі компетентнісного підходу  
відповідно до вимог працедавців та їх урахування при розробці відповідних освітніх 
стандартів, навчальних планів та програм; 

– визнання та отримання професійної кваліфікації випускниками навчальних 
закладів, зокрема вищих, та сертифікації результатів неформального навчання, що 
сприятиме розвитку системи неперервного професійного навчання упродовж життя; 

– формування ефективної інфраструктури навчальних закладів щодо 
підготовки кадрів, навчальні плани та програми яких будуть узгоджені з професійними 
стандартами, а випускники у разі необхідності будуть проходити незалежну 
сертифікацію та отримувати відповідні професійні кваліфікації; 

– залучення працедавців до активної участі у процесі формування структури 
національних кваліфікацій, зокрема через відповідні громадські організації, а також у 
процес підготовки власних кадрів на основі розроблених професійних стандартів та 
отримання ними визнаних професійних кваліфікацій.  

Формування Національної системи кваліфікацій вимагає створення 
Національної агенції з професійних кваліфікацій, до функцій якої мають входити як 
експертиза нових кваліфікацій та професійних стандартів, так і ліцензування та 
акредитація незалежних центрів оцінювання, які будуть організовувати процеси 
оцінювання знань та навичок відповідно до вимог певних кваліфікацій, а також агенцій 
з розробки стандартів та провайдерів освітніх послуг. Поряд із цим, галузеві агенції з 
визначення потреб у навчанні та розробки професійних стандартів мають створюватися 
на засадах соціального партнерства. Дані агенції можуть створюватися у співпраці з 
відповідними громадськими організаціями та отримувати бюджетне фінансування для 
здійснення своєї діяльності.  

Національні організації з професійної підготовки (NTOs)  фінансуються урядом. 
Професійні стандарти, власне кажучи, ґрунтовно зорієнтовані на практичну діяльність і 
вони відповідають фактичним спеціальностям, що існують, і таким чином впливають 
на компетенцію працівників. Стандарти з менеджменту, що додані вибірково NTO до їх 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

8 

 

власних продуктів „вищого рівня”, створюються Чартерною групою з менеджменту 
(МСG).  

Системна структура національних професійних кваліфікацій (NVQs) у даний час 
включає 11 галузей. До процесу, за допомогою якого національні професійні 
кваліфікації розробляються, поставляються і приймаються, залучені різні організації. У 
межах кожної з 11 галузей, що згадані вище, індивідуальна NTO ідентифікує потреби 
національних професійних кваліфікацій (NVQs), складає проект „стандартів” 
(документів), співпрацюючи, у разі потреби, із сертифікуючими органами. 
Сертифікуючі органи розробляють проект системи оцінки та забезпечення якості, що 
має бути узгоджений з NTO. 

Детальні пропозиції разом з NTO та одним чи кількома сертифікуючими 
органами подаються до адміністративного органу із кваліфікацій і навчальних програм 
QCA для акредитації. 

QCA гарантує, що запропонована кваліфікація відповідає специфічним 
критеріям і буде широко використовуватися в різних секторах (галузях). QCA 
затверджує та інспектує сертифікаційні органи. 

Сертифікуючі органи ідентифікують і затверджують установи для впровадження і 
забезпечення якості NVQ, поряд з центрами оцінки, що відповідають їх критеріям щодо 
оцінки досягнень студентів. Організації, які надають послуги, можуть за певних обставин 
виконувати і функцію оцінювання знань та навичок студентів, але переважно 
використовується зовнішня оцінка, яку проводять визначені установи, у формі екзаменів.  

Отже, окрім зазначених позитивів формування Національної системи 
кваліфікації та відповідної рамки кваліфікації, ще однією перевагою наявності даної 
системи є те, що їх вимоги у своїх навчальних програмах можуть враховувати як 
професійно-технічні, так і вищі навчальні заклади. Поряд із цим самі студенти, які 
отримують вищу освіту, можуть підтвердити якісний рівень освітньої кваліфікації 
шляхом отримання відповідної професійної кваліфікації, для чого вони мають 
продемонструвати передусім практичні знання та навички. Це, з одного боку, призведе 
до підвищення рівня їх конкурентоспроможності  на ринку праці, а з іншого, –  до 
зменшення ризиків працедавців щодо наймання фахівців з невідповідним професійно-
кваліфікаційним рівнем. 

Наявність таких професійних стандартів та їх узгодженість з освітніми 
стандартами надає можливість у відповідній країні запровадити механізми прискорення 
процесу отримання професійної кваліфікації шляхом акредитації знань, які були набуті 
на основі попереднього досвіду та неформального навчання (accreditation of prior 
expiriential learning – APEL), а також акредитації попереднього формального навчання 
(accreditation of prior learning – APL) з метою уникнення необхідності двічі вивчати 
подібні предмети. Такі заходи збільшують рівень професійної мобільності робочої 
сили, що сприяє підвищенню рівня її конкурентоспроможності на ринку праці. Як 
свідчать результати опитувань зайнятого населення Євросоюзу, значна частка 
професійних знань та досвіду отримується шляхом неформального навчання під час 
виконання професійних завдань та самостійного навчання або ж вивчення різних 
курсів. Наявність таких нових професійних знань та навичок на підприємстві може 
бути ідентифікована шляхом атестації, а свідченням їх наявності мають бути 
результати професійної діяльності. 

Поряд із цим, важливим моментом формування Національної системи 
кваліфікацій в Україні є створення сучасної навчальної інфраструктури, яка об’єднувала 
б галузеві (корпоративні) і територіальні навчальні центри (навчально-курсові 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

9 

 

комбінати) та вищі навчальні заклади, консультаційні пункти, представницькі органи, з 
метою організації та/або стимулювання процесу професійного навчання на місцях тощо. 

У цілому слід зазначити, що сама модель безперервної професійної освіти та 
підготовки кадрів на основі Національної системи кваліфікацій, в умовах розбудови 
соціально орієнтованої економіки, має бути не самоціллю, а найперше засобом 
підвищення як матеріального, так і духовного добробуту населення. Її особливості 
мають визначатися, передусім, як завданнями розвитку національного господарства 
країни загалом чи окремих підприємств зокрема, так і формуванням 
конкурентоспроможної національної робочої сили та здатністю кваліфікованих 
спеціалістів мати право на гідну працю і заробітну плату, а також на отримання 
відповідного соціального статусу у суспільстві. 

 
Список літератури 

1. Бондар І.К. Інтелектуалізація людського потенціалу економіки України: [кол. монографія] / І.К. 
Бондар, І.Г. Манцуров // Соціальні аспекти інтелектуальної економіки. – К.: „Видавничий дім 
„Корпорація”, 2009.  – С. 17-36. 

2. Колот А.М. Соціально-трудова сфера: стан відносин, нові виклики, тенденції розвитку: 
монографія / А.М. Колот. – К.: КНЕУ, 2010. – 251 с. 

3. Левченко О.М. Економіка знань: управління розвитком людських ресурсів Великобританії / 
О.М. Левченко. – К.: Видавничий дім „Корпорація”, 2005. – С.69. 

4. Левченко О.М. Безперервна професійна освіта та підготовка кадрів в Україні:  основні  напрями 
трансформації в контексті провідного міжнародного досвіду / О.М. Левченко // Україна: аспекти 
праці. 2006.- №1-2, – С. 30-35. 

5. The role of qualifications system in promoting lifelong learning. OECD, 2006. – [Електронний ресурс]. 
– Режим доступу:  www.oecd.org.  

 
А.Левченко 

Национальная система квалификаций: актуальность и направления формирования в 

Украине 

 
В статье обосновывается необходимость формирования национальной системы квалификаций. 

Рассматривается зарубежный опыт в сфере создания данной системы. Предложено отечественную 
модель функционирования национальной системы квалификаций. 

 
A.Levchenko 

National system of qualifications: an urgency and formation directions in Ukraine 

 

The necessity of the National vocational qualifications system forming is argued in the paper. The 
foreign experience in field of this system creation is considered. The domestic model of functioning of the 
National vocational qualifications system is offered. 

 
Одержано 04.10.11 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

10 

 

УДК 331.108 
 

П.Л. Штутман 
Голова Наглядових Рад  ЗАТ „Гідросила Груп” та ЗАТ „Ельворті Груп”, м.Кіровоград 

 

Роль і місце бенчмаркінгу у сфері професійного 

розвитку персоналу підприємств  

 

У статті розглянуто особливості використання бенчмаркінгу у сфері професійного розвитку 
кадрів на підприємстві.  Висвітлено основні етапи процесу бенчмаркінгу, а також порівняльну 
характеристику видів бенчмаркінгу. Розроблено модель капіталізації знань персоналу у результатах 
практичної діяльності підприємств із використанням внутрішнього та зовнішнього бенчмаркінгу. 
Обґрунтовано основні шляхи й переваги використання  трансформаційного бенчмаркінгу під час 
організації розвитку кадрів з метою підвищення конкурентоспроможності вітчизняних підприємств.  
внутрішній та зовнішній бенчмаркінг, стратегічний бенчмаркінг, трансформаційний бенчмаркінг, 

професійний розвиток кадрів, конкурентоспроможність підприємства, знання і навички персоналу 

 

У даний час беззаперечним є той факт, що перспективи підвищення 
конкурентоспроможності вітчизняних машинобудівних підприємств визначаються 
необхідністю формування високопродуктивної гнучкої структури промислового 
виробництва, орієнтації на випуск  новітньої наукоємної продукції. Водночас, 
забезпечити повноцінне використання технічних здобутків наукового прогресу у 
практичній діяльності неможливо без відповідного оновлення знань фахівців, 
підвищення їх кваліфікаційного рівня, створення умов для зацікавленості персоналу у 
високоефективній праці. 

За оцінками фахівців, пріоритетність факторів забезпечення 
конкурентоспроможності залежить від рівня соціально-економічного розвитку країни, 
характеристик ринків, на яких реалізується продукція, особливостей конкретних 
потреб. Посилення конкуренції неодмінно призводить до необхідності модернізації та 
оновлення виробничих потужностей, створення нових видів продукції, здійснення 
організаційно-економічних трансформацій, удосконалення системи управління, 
інтенсифікації інноваційного розвитку підприємства у цілому.  

На сучасному етапі розвитку суспільного виробництва вирішальне значення 
приділяється саме ролі знань, які перетворюються на основне джерело отримання 
соціального та економічного ефекту. Кількість і повнота знань визначає якість їх 
носія – персоналу, формуючи якісну структуру кадрового складу підприємств.  

На відміну від специфіки реалізації інноваційного процесу у матеріально-
речовій формі, інноваційно-спрямований професійний розвиток кадрів дозволяє 
дотримуватися принципів поступальності, безперервності, стратегічної орієнтації на 
довгострокову перспективу. Він потребує порівняно менших витрат та дозволяє 
здійснювати фінансові вкладення частинами упродовж тривалого періоду часу.   Крім 
того, саме накопичення необхідного обсягу корисних знань дозволяє досягнути 
значного синергетичного ефекту від їх використання унаслідок обміну, розподілу, 
формування якісно нового типу знань на основі вивчення результатів практичного 
застосування вже існуючих. 
___________ 

© П.Л. Штутман,  2011 

 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

11 

 

Одним з важливих напрямів інтенсифікації системи інноваційно-орієнтованого 
професійного розвитку кадрів на виробництві, основні переваги від впровадження 
якого до цього часу не повною мірою усвідомлені значною частиною  управлінського 
персоналу вітчизняних підприємств, є застосування технологій бенчмаркінгу.  

Під час трансформації економіки внаслідок стрімкого зростання обсягів знань, 
якими повинна ефективно управляти кожна організація, адаптуючись до змін у 
зовнішньому середовищі, одним з вирішальних чинників досягнення високого рівня 
конкурентоспроможності на регіональному, національному та світовому ринках для 
вітчизняних підприємств є формування і впровадження сучасних підходів до 
управління професійним розвитком персоналу. 

Саме тому вивчення, адаптація до власних особливостей та впровадження 
найбільш прогресивних досягнень у сфері управління розвитком кадрів, зокрема за 
рахунок бенчмаркінгу, є актуальними напрямами діяльності будь-якої організації, 
метою якої є підвищення конкурентоспроможності як стратегічна альтернатива 
розвитку. 

Вагомий внесок у вивчення проблем бенчмаркінгу зробили такі зарубіжні 
дослідники, як Б. Герхарт, С. Грінгард, П. Райт, Д. Барн, Дж. Еванс, Д. Хатчіс та ін.  

Метою даного дослідження є обґрунтування ролі бенчмаркінгу у сфері 
професійного розвитку кадрів та впливу від застосування бенчмаркінгу на підвищення 
конкурентоспроможності підприємств у довгостроковій стратегічній перспективі.  

Бенчмаркінг (від англ. benchmark – „початок відліку”) – це механізм 
порівняльного аналізу ефективності роботи однієї компанії з показниками інших, 
успішніших, фірм. Бенчмаркінг знаходить застосування у всіх сферах діяльності 
підприємства – у логістиці, маркетингу, управлінні персоналом та ін. 

За даними консалтингової компанії Bain&Co, в останні роки бенчмаркінг 
входить до трійки найпоширеніших методів управління бізнесом у великих 
міжнародних корпораціях. Причина подібної популярності легко зрозуміла –  
бенчмаркінг допомагає відносно швидко і з меншими витратами удосконалювати 
бізнес-процеси. Він дозволяє зрозуміти, як працюють провідні компанії, і добитися 
таких самих, а можливо, навіть вищих результатів. 

Отже, бенчмаркінг являє собою інструмент виявлення такої діяльності, яку інші 
організації здійснюють більш ефективно, а також вивчення, удосконалення і 
застосування методів роботи інших організацій. 

Для більшості компаній бенчмаркінг не є новим, оскільки він здійснювався в 
рамках конкурентного аналізу. Однак бенчмаркінг є більш деталізованою, 
формалізованою й упорядкованою функцією, ніж метод чи підхід конкурентного 
аналізу. В цілому, здійснення бенчмаркінгу на підприємстві передбачає послідовне 
виконання декількох основних етапів (рис. 1), результуючим з яких є адаптація і 
застосування кращих практичних розробок, встановлення обґрунтованих завдань для 
компанії, впровадження отриманого досвіду. 

Виокремлюють  внутрішній та зовнішній види бенчмаркінгу.  
Внутрішній бенчмаркінг – бенчмаркінг, який здійснюють усередині організації, 

зіставляючи характеристики виробничих одиниць, схожих з аналогічними процесами.  
Зовнішній бенчмаркінг –  такий вид бенчмаркінгу, при якому проводять 

порівняння необхідних характеристик з іншими підприємствами. При цьому, у 
випадку, коли такими підприємствами є конкуренти, такий вид бенчмаркінгу 
називають конкурентним. А зовнішній бенчмаркінг, котрий проводиться організаціями, 
що перебувають у вузькому бенчмаркінговому альянсі, називається асоціативним. У 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

12 

 

випадку, коли для порівняння обираються різні компанії, можливо з різних галузей, з 
метою ідентифікації кращої практики, то його називають диференційним. 

За рівнем управління виокремлюють стратегічний, тактичний та оперативний 
види бенчмаркінгу. В еволюції  розвитку теорії бенчмаркінгу можна виокремити такі 
три основні етапи: конкурентний (1972); диференційний (1982); стратегічний (1986); 
глобальний (1990). 

 
 

Рисунок 1 – Основні етапи бенчмаркінгу на підприємстві 

 
Джерело:  [7] 
 
Поява конкурентного бенчмаркінгу була обумовлена необхідністю визначення 

свого конкурентоспроможного потенціалу (його сильних та слабких сторін), а також 
визначення напрямків його розвитку на основі аналізу найкращих досягнень своїх 
конкурентів. 

Розвиток диференційного бенчмаркінгу обумовлювався тим, що багато фірм, які 
використовували моделі ділової досконалості для підвищення своєї 
конкурентоспроможності зрозуміли, що значно ефективніше використовувати для 
порівняння компанії-лідери з інших галузей. 

Стратегічний бенчмаркінг представляв собою систематичний процес, який 
спрямований на оцінку альтернатив, реалізацію стратегій та удосконалення 
характеристик продуктивності на основі вивчення успішних стратегій та шляхів їх 
реалізації зовнішніх підприємств-партнерів. 

Третє покоління – глобальний бенчмаркінг, розглядається як інструмент 
організації дослідження досвіду діяльності світових компаній-лідерів  з метою 
вивчення, адаптації та впровадження їх кращої практики у роботу компаній, які їх 
досліджують, з урахуванням культурних та національних особливостей. 

За глибиною змін, швидкістю трансформації організації та регулярністю таких 
трансформацій необхідно виокремлювати, на нашу думку, рефлексивний, системний та 
трансформаційний види бенчмаркінгу. 

ОСНОВНІ ЕТАПИ БЕНЧМАРКІНГУ 

1. Вибір продукту, послуги чи 

процесу для порівняння 

2. Визначення основних критеріїв 

оцінювання 

3. Вибір іншої компанії чи 

внутрішньофірмової сфери для 

порівняння   

4. Збір інформації  

5. Аналіз показників та  

визначення можливостей 

застосування отриманих даних 

6. Адаптація і застосування 

кращих практичних розробок, 

встановлення обґрунтованих 

завдань для компанії, 

впровадження отриманого 

досвіду 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

13 

 

Рефлексивний тип бенчмаркінгу передусім притаманний був першим спробам 
впровадження конкурентного бенчмаркінгу. За цих умов відбувалося вивчення та 
адаптація, або просто рефлективне копіювання досвіду конкурентів чи партнерів у 
процесі роботи. 

Системний тип бенчмаркінгу виникає передусім з розвитком  всеохоплюючого 
управління якістю. У зв’язку з цим, багато компаній починають вибірково  аналізувати 
кращий досвід не лише своїх конкурентів, а і компаній з інших галузей. Це дозволило 
досягти того, що зміни у компаніях ставали більш системними і об’єктивно 
орієнтованими на кращі досягнення компаній-лідерів. 

Трансформаційний тип бенчмаркінгу, на відміну від попереднього, є 
орієнтованим не лише на систематизацію, адаптацію (удосконалення ) та впровадження  
кращого досвіду у практику власної компанії, а на проведення глибинних 
трансформаційних змін як у внутрішньому, так і у зовнішньому середовищі організації 
з метою досягнення стратегічних конкурентних переваг. 

Поряд з цим, трансформаційний бенчмаркінг на відміну від інших, зокрема у 
сфері розвитку кадрового потенціалу підприємства, відрізняється необхідністю 
проведення змін не лише у технічному або організаційному аспектах,  а передусім 
трансформації знань працівників про  стан певної проблеми, їх бачення і, як наслідок, 
ставлення до виконання своїх професійних обов’язків (табл. 1). 

Таблиця 1 – Порівняльна характеристика рефлексивного, диференційного та 
трансформаційного видів бенчмаркінгу управління розвитком кадрового потенціалу 

Види бенчмаркінгу

Ц
іл

і,
 

за
в

д
а
н

н
я

 

 

О
б
’є

к
т
 

Д
а

н
і 

Ін
ф

о
р

м
а
ц

ія
 

З
н

а
н

н
я

 

Ф
іл

о
со

ф
ія

 

(б
а
ч

ен
н

я
),

 

ц
ін

н
о
ст

і 

С
т
а
в

л
ен

н
я

 

З
м

ін
и

 

О
ц

ін
к

а
 

р
ез

у
л

ь
т
а
т
ів

 

Рефлексивний + + + + - - - +/- +/- 
Системний + + + + +/- - - +/- +/- 
Трансформаційний + + + + + + + + + 

де:    „+” – так;      „+/-” – частково;       „-”   – ні 
 
Зміни в управлінні розвитком кадрів повинні бути спрямовані, у першу чергу, на 

реалізацію політики мотивації висококваліфікованих працівників, яка у сучасних 
умовах відіграє вирішальну роль. Отже, важливе значення для забезпечення 
ефективності професійного розвитку кадрів в контексті формування менеджменту 
знань на підприємстві має створення умов, які б стимулювали працівників до активного 
обміну знаннями, більш повного використання наявних знань у практичній діяльності. 

Оцінити ефективність процесу управління знаннями на мікрорівні можливо 
насамперед за результатами господарської діяльності підприємства, тобто в залежності 
від того корисного ефекту, який використання знань персоналу забезпечує для своєї 
організації.  Тому виникає необхідність формування сучасної моделі капіталізації знань 
у результатах діяльності підприємства (рис. 2).  

Будь-яке промислове підприємство  є відкритою виробничою системою, яка 
забезпечує взаємодію між зовнішнім та внутрішнім середовищем організації. Зважаючи 
на це, як було відзначено, процеси активного обміну, трансферу та дифузії знань 
відбуваються як у межах підприємства, так і з зовнішнім оточенням.  Обмін досвідом 
практичного використання знань відбувається за рахунок внутрішнього та зовнішнього 
бенчмаркінгу у сфері знань. Увесь обсяг наявних на підприємстві знань формує його  

 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

14 

 

 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

15 

 

інтелектуальний потенціал, тобто ті можливості, які створені інтелектуальними 
ресурсами різних рівнів, щодо реалізації визначеної мети діяльності.  

Ефективне використання моделі трансформаційного бенчмаркінгу можливе у 
повній мірі лише за умов його інтеграції з системою стратегічного управління 
підприємством і формуванням системи стратегічного бенчмаркінгу на підприємстві. 
Так, наприклад вивчення практики професійної підготовки та підвищення кваліфікації 
робочої сили на підприємстві вимагає також розгляду того якої стратегії дотримується 
компанія у наймі персоналу (чи то переважна орієнтація на зовнішній ринок праці і 
пошук кваліфікованих фахівців на ньому, чи надання переваги внутрішньому ринку 
праці підприємства і відповідно забезпечення постійної професійної підготовки кадрів 
для власних потреб підприємства). 

Таким чином, бенчмаркінг на стратегічному, тактичному та оперативному 
рівнях має, в умовах зростання темпів зміни зовнішнього та внутрішнього середовища 
фірм, передбачати не лише порівняльний аналіз з  іншими підприємствами, або 
підрозділами всередині фірми, а і забезпечувати ефективне використання даних 
результатів та стати потужним інструментом стратегічного розвитку підприємства.У 
зв’язку з цим, інтеграція саме моделі трансформаційного бенчмаркінгу з системою 
стратегічного управління підприємством здатна забезпечити ефективне динамічне 
стратегічне управління ним. 

Поряд з цим, застосування даної моделі бенчмаркінгу дозволить удосконалити і 
сам процес стратегічного управління. Так, на відміну від традиційної моделі 
стратегічного управління, яке орієнтоване на досягнення стратегії підприємства, 
сучасна, трансформаційна модель має бути орієнтована на формування стратегічних 
альтернатив підприємства, що забезпечуватиме його стратегічну гнучкість і 
оперативність у реагуванні на зміни у зовнішньому та внутрішньому середовищі. 

Особливе значення за умов використання трансформаційної моделі 
бенчмаркінгу має процес управління розвитком кадрів, які є основним агентом 
організаційних трансформацій. У зв’язку з цим, процес організаційного 
бенчмаркінгового процесу є інтегрованим у процес кадрового бенчмаркінгу та, 
зокрема, у процес розвитку людських ресурсів. Відмінною рисою трансформаційної 
моделі стратегічного бенчмаркінгу управління розвитком кадрів є те, що за його 
допомогою має бути забезпечено створення кадрового потенціалу з такими якісними та 
кількісними характеристиками, які б дозволяли як реалізувати існуючі стратегічні 
можливості, так і  запобігти негативній дії реальних та гіпотетичних загроз. Тобто стан 
кадрового потенціалу, за цих умов, має не лише забезпечувати реалізацію стратегії 
підприємства, а і мати “запас міцності” з метою діяти в умовах виникнення додаткових 
або неочікуваних  як загроз, так і можливостей. 

На стратегічному рівні, у відповідності до етапів трансформаційного 
бенчмаркінгу, цілі та завдання  мають бути сфокусовані на формуванні, підтриманні 
або розвитку  високоякісного кадрового потенціалу, який би був здатний забезпечити 
досягнення стратегічних цілей підприємства. До об’єктів бенчмаркінгу  на 
стратегічному рівні можуть належати бачення, місія, стратегічні цілі, стратегічні 
можливості та загрози підприємства тощо.  При цьому, отримана інформація має 
аналізуватися не лише у контексті її використання суто у практичній діяльності 
підприємства. На основі отриманої інформації мають визначатися принципові  
закономірності  у розвитку кадрів та сучасні підходи до стратегічного управління 
даним процесом як на власному, так і на інших  підприємствах. Саме така  інформація 
становить досить цінні знання, які сприятимуть формуванню у керівництва у 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

16 

 

майбутньому адекватного ставлення до питання розвитку кадрового потенціалу та 
сприятиме  прийняттю більш ефективних управлінських рішень [1]. 

На тактичному рівні цілі та завдання  бенчмаркінгу мають бути спрямовані на 
забезпечення ефективної організації процесу управління розвитком кадрів на 
підприємстві. Об’єктами бенчмаркінгу на даному рівні можуть бути кадрова політика, 
система професійного навчання та підвищення кваліфікації, система оцінювання та 
матеріального стимулювання тощо. 

На оперативному рівні мають досліджуватися рівень організації процесів та о 
Об’єктами бенчмаркінгу мають бути процедури, правила, посадові інструкції тощо. 
Так, уваги можуть потребувати процедура ідентифікації потреб у навчанні працівників 
підрозділів, процес організації та проведення навчання, а також оцінки його 
ефективності. Важливим аспектом також є аналіз ролі, обов’язків та відповідальності 
кадрових служб і лінійних керівників підрозділів  у даному процесі. 

Таким чином, невід’ємною умовою ефективного управління розвитком 
кадрового потенціалу у системі менеджменту якості підприємства є використання 
бенчмаркінгу, який має забезпечити постійний моніторинг сучасних тенденцій в 
управлінні розвитком кадрів та впровадження кращої адекватної практики на 
підприємстві. При цьому, необхідно організовувати бенчмаркінгову діяльність таким 
чином, щоб забезпечувати не лише збір інформації щодо управління розвитком 
кадрового потенціалу, а й забезпечувати її ефективне використання з метою реалізації 
необхідних трансформацій на підприємстві та підвищення його 
конкурентоспроможності. У зв’язку з цим, саме використання трансформаційної моделі 
стратегічного бенчмаркінгу управління розвитком кадрового потенціалу надасть 
можливість, з одного боку, проводити порівняння на як на стратегічному, так і на 
оперативному рівнях, забезпечуючи стратегічну спрямованість та узгодженість всіх 
трансформацій, а з іншого - модель трансформаційного бенчмаркінгу дозволить 
досягнути ефективного управління змінами не лише на рівні різноманітних 
формальних стандартів підприємства, кадрової політики, організації процесів, операцій 
тощо, а й ефективно впливати на формування адекватних цінностей, соціально-
психологічного клімату та ставлення  персоналу підприємства до своїх обов’язків від 
чого у кінцевому рахунку і залежить реалізація намічених трансформацій. 

 

Список літератури  
 

1. James R. Evans, “What Should Higher Education Be  Teaching About Quality ?” Quality Progress, 
August 1996, pp. 84. 

2. Армстронг М. Стратегическое управление человеческими ресурсами: Пер. с англ. – М.: ИНФРА-
М, 2002. – VIII, 328 с. – (Серия «Менеджмент для лидера»). 

3. Колот А. Інноваційна праця та інтелектуальний капітал у системі факторів формування економіки 
знань / А. Колот // Україна: аспекти праці. – 2007. – №4. – С. 4–9. 

4. Левченко О.М. Професіональний потенціал: регуляторні механізми інноваційного розвитку. / 
О.М. Левченко. Монографія – Кіровоград: КОД, 2009. – 375 с. 

5. Ніколайчук М.В. Проблема капіталізації наукових знань / М.В. Ніколайчук. – [Електронний 
ресурс]. – Режим доступу: http://nikolaychuk.at.ua/news/2009-11-24-45. 

6. Ушенко Н.В. Людський капітал: регуляторні механізми відтворення: Монографія / Н.В. Ушенко. – 
Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2008. – 288 с. 

7. Фуколова Ю. Бенчмаркинг // Фуколова Ю., Шелухин И., Белов А. // «Секрет фирмы», №1, 
23 сентября – 6 октября 2002 г.  

 
 

 

 

 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

17 

 

П. Штутман  

Роль и место бенчмаркинга в сфере профессионального развития персонала предприятий  
 

В статье рассмотрены особенности использования бенчмаркинга в сфере профессионального 
развития кадров на предприятии. Отражены основные этапы процесса бенчмаркинга, а также 
сравнительная характеристика видов бенчмаркинга. Разработана модель капитализации знаний 
персонала в результатах практической деятельности предприятий с использованием внутреннего и 
внешнего бенчмаркинга. Обоснованы основные пути и преимущества использования  
трансформационного бенчмаркинга при организации развития кадров с целью повышения 
конкурентоспособности отечественных предприятий.  
 

P. Shtutman 

The role and place of benchmarking in a sphere of personnel professional development at the enterprises 
 

In the article the features of benchmarking using in the field of personnel professional development on 
an enterprise are considered.  The basic stages of benchmarking process, and also comparative description of 
benchmarking types, are reflected. The model of personnel knowledge capitalization in the results of enterprises’ 
practical activity with the use of internal and external benchmarking is developed. Were grounded the basic ways 
and advantages of the transformation benchmarking using during organization of personnel development with 
the purpose of domestic enterprises competitiveness increasing.  

 
 Одержано 14.10.11 

УДК 339.339.97 

І.М. Миценко, проф., д-р екон. наук 

Кіровоградський національний технічний університет 

Глобальні виклики і трансформація геоекономічної 

політики України 

Досліджено особливості впливу глобалізаційних процесів на економіку країн світу і зокрема 
України. Розкрито основні принципи економічної політики Європейського Союзу. Обгрунтовано 
найбільш дієві напрямки, які визначають розвиток економіки України в посткризовий період.  
глобалізація, геополітика, геоекономіка, економічна криза, інноваційний розвиток 

Постановка проблеми. Характерною рисою сучасної світової економічної 
системи в кінці ХХ і на початку ХХІ століття стала прогресуюча глобалізація, яка 
визначається якісно новим етапом у розвитку інтернаціоналізації господарського 
життя. Цей процес торкається всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, 
політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку. Процес глобалізації засвідчив, 
що економічні, соціальні, екологічні і духовні проблеми настільки масштабні, 
внутрішньо складні і взаємопов’язані зовні, що не можуть вирішуватися на рівні одних 
лише розрізнених ініціатив в рамках окремих держав, регіонів або секторів економіки. 

Без економічного зростання неможливо досягти стійкого розвитку, який сприяє 
поліпшенню матеріального і соціального добробуту; без соціальної справедливості, 
зростаюча нерівність загрожує підривом соціальної стабільності; без захисту 
навколишнього середовища порушуються основи екологічної рівноваги. Але серед 
основних проблем, що проявляються сьогодні в гострій формі, на перший план вийшла 
___________ 

© І.М. Миценко, 2011 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

17 

 

П. Штутман  

Роль и место бенчмаркинга в сфере профессионального развития персонала предприятий  
 

В статье рассмотрены особенности использования бенчмаркинга в сфере профессионального 
развития кадров на предприятии. Отражены основные этапы процесса бенчмаркинга, а также 
сравнительная характеристика видов бенчмаркинга. Разработана модель капитализации знаний 
персонала в результатах практической деятельности предприятий с использованием внутреннего и 
внешнего бенчмаркинга. Обоснованы основные пути и преимущества использования  
трансформационного бенчмаркинга при организации развития кадров с целью повышения 
конкурентоспособности отечественных предприятий.  
 

P. Shtutman 

The role and place of benchmarking in a sphere of personnel professional development at the enterprises 
 

In the article the features of benchmarking using in the field of personnel professional development on 
an enterprise are considered.  The basic stages of benchmarking process, and also comparative description of 
benchmarking types, are reflected. The model of personnel knowledge capitalization in the results of enterprises’ 
practical activity with the use of internal and external benchmarking is developed. Were grounded the basic ways 
and advantages of the transformation benchmarking using during organization of personnel development with 
the purpose of domestic enterprises competitiveness increasing.  

 
 Одержано 14.10.11 

УДК 339.339.97 

І.М. Миценко, проф., д-р екон. наук 

Кіровоградський національний технічний університет 

Глобальні виклики і трансформація геоекономічної 

політики України 

Досліджено особливості впливу глобалізаційних процесів на економіку країн світу і зокрема 
України. Розкрито основні принципи економічної політики Європейського Союзу. Обгрунтовано 
найбільш дієві напрямки, які визначають розвиток економіки України в посткризовий період.  
глобалізація, геополітика, геоекономіка, економічна криза, інноваційний розвиток 

Постановка проблеми. Характерною рисою сучасної світової економічної 
системи в кінці ХХ і на початку ХХІ століття стала прогресуюча глобалізація, яка 
визначається якісно новим етапом у розвитку інтернаціоналізації господарського 
життя. Цей процес торкається всіх сфер суспільного життя, включаючи економіку, 
політику, соціальну сферу, культуру, екологію, безпеку. Процес глобалізації засвідчив, 
що економічні, соціальні, екологічні і духовні проблеми настільки масштабні, 
внутрішньо складні і взаємопов’язані зовні, що не можуть вирішуватися на рівні одних 
лише розрізнених ініціатив в рамках окремих держав, регіонів або секторів економіки. 

Без економічного зростання неможливо досягти стійкого розвитку, який сприяє 
поліпшенню матеріального і соціального добробуту; без соціальної справедливості, 
зростаюча нерівність загрожує підривом соціальної стабільності; без захисту 
навколишнього середовища порушуються основи екологічної рівноваги. Але серед 
основних проблем, що проявляються сьогодні в гострій формі, на перший план вийшла 
___________ 

© І.М. Миценко, 2011 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

18 

 

саме планетарна економічна нестабільність. А те, що глобалізація дала можливість 
вперше вийти на рівень міждержавних стандартів соціально-економічного розвитку 
суспільства і створила єдину соціальну оболонку планети, торкаючи інтереси всіх 
народів і виражаючи потреби всього населення Землі – це факт.  

Дослідженням питань пов’язаних з впливом глобалізації на соціально-
економічний розвиток країн світу присвячені праці таких українських вчених як 
Білорус О.Г., Лук’яненко Д.Г., Кальченко Т.В., Жаліло Я.А., Луцишин З.О., Макогон 
Ю.В., Пахомов Ю.М., Губський Б.В., Новицький В.Є., Павленко Ю.В., Сіденко С., 
Соколенко С.І., Філіпенко А.С., Чужиков В.І та ін. [1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13]. 

Разом з тим, внаслідок суперечливого характеру глобалізації ставлення до неї як 
науковців, так і широких верств світової громадськості, як відомо, далеко не 
однозначне, а часом і діаметрально протилежне. Це пов'язано з різними точками зору 
на глобалізаційні процеси, в яких одні вбачають серйозну загрозу світовій економічній 
системі, а інші - засіб подальшого прогресу економіки. Це свідчить про те, що наслідки 
глобалізації можуть носити як позитивний, так і негативний характер, однак 
альтернативи їй, поки що не існує.  

Виклад основного матеріалу. Сьогодні практично всі країни світу є суб’єктами 
глобалізації, однак вони розподілені на дві групи: активні суб’єкти глобалізації - це 
розвинуті країни, які визначають правила гри на світовій арені. Ці країни генерують 
велику частину глобалізаційних процесів та отримують від них найбільші зиски. 
Пасивні суб’єкти глобалізації, до яких відносяться менш розвинені країни в тому числі 
і Україна займають залежне становище у глобалізаційному процесі, відчувають тиск 
розвинених країн, мають значно менші зиски від глобалізації, а у разі економічних криз 
відчувають більш негативні її наслідки [14]. 

Такі явища спонукають до розвитку впливу зовнішніх і внутрішніх чинників 
виробництва на макросистему і як правило віддзеркалюють об’єктивний характер 
економіки. Зовнішні чинники є індикаторами спаду чи зростання попиту на продукцію 
на світових ринках, внутрішні – характеризують макроекономічну ситуацію в країні. У 
разі порушення циклічності макросистеми відбувається ланцюгова реакція між 
галузями економіки. Що призводить до економічного спаду або кризи. Циклічність 
таких процесів вже набула глобального характеру. 

Час від часу в тій чи іншій точці планети виникають негативні прояви 
руйнівного впливу дестабілізаційних факторів глобалізації. Внаслідок цього вони 
можуть призвести до розриву традиційних зв'язків усередині країни, деградації 
неконкурентоспроможних виробництв, загострення соціальних проблем, агресивному 
проникненню іннокультурних для даного суспільства ідей, цінностей, моделей 
поведінки. В якості проблем, потенційно здатних викликати негативні наслідки від 
глобалізаційних процесів у всіх країнах, можна виділити: нерівномірність розподілу 
переваг від глобалізації в розрізі окремих галузей національної економіки; можлива 
деіндустріалізація національних економік; можливість здійснення контролю над 
економікою окремих країн від суверенних урядів до інших структур, у тому числі до 
більш потужних держав, ТНК або міжнародних організацій; можлива дестабілізація 
фінансової сфери (саме світовий фінансовий ринок відрізняється особливо високим 
ступенем глобалізації), потенційна регіональна або глобальна нестабільність через 
взаємозалежність національних економік на світовому рівні. Локальні економічні 
виклики або кризи постійно створюють загрози національним економікам і можуть 
мати регіональні або навіть глобальні наслідки. Зокрема на економіку України вже 
здійснюють вплив негативні фактори у вигляді загроз та викликів породжені процесом 
глобалізації (рис. 1.). 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

19 

 

 

 

 

   

 

 

 

 

 

 

 
 
 

Рисунок 1  - Глобальні виклики для економічного розвитку України 

Те, що глобальні виклики і загрози  носять не тільки теоретичний, а й цілком 
реальний характер, підтверджує фінансова криза в Азії, що виникла влітку 1997 року в 
Таїланді, а потім поширилася й на інші країни Південно-Східної Азії, дійшовши і до 
Південної Кореї. З подібним явищем, але в деталях іншого за часом і місцем, ми маємо 
справу і сьогодні. Для того, щоб уявити наскільки є небезпечними світові економічні 
кризи розглянемо економіку США. Ця країна займає 1-е місце в світі за розмірами ВВП 
- 14,4 трлн дол, близько 22% світового ВВП (за паритетом купівельної спроможності), 
3-е місце за розмірами ВВП на душу населення - після Норвегії і Люксембурга, одне з 
провідних місць в світі по забезпеченості природними ресурсами. Вони - 
науковотехнічний лідер сучасного світу: витрати на науку становлять близько 400 
млрд. дол. (більше 30% загальносвітових витрат), на частку США припадає 44% всіх 
отриманих у світі Нобелівських премій у галузі науки. Америку характеризують високі 
показники розвитку людського потенціалу: 29% робочої сили мають закінчену вищу 
освіту, витрати на освіту становлять майже 8%, на охорону здоров'я - 14% ВВП. США 
посідають перше місце в світі за рівнем продуктивності праці, з глобальних індексів 
конкурентоспроможності, одне з перших місць за показниками якості життя, за обсягом 
зовнішньої торгівлі - 3,9 трлн дол; в експорті домінує продукція обробної 
промисловості: яка досягає 90%; а в експорті світової високотехнологічної продукції 
становить 40%. США є як найбільшим міжнародним інвестором, так і кредитором, при 
тому, що ввезення капіталу в країну значно перевершує його вивіз. Вартість 
американських активів за кордоном - 17,6 трлн дол, іноземних в США - 20,1 трлн дол. 

Економічні 

- низький рівень економічного і 

технологічного розвитку країни; 

- сировинна, трудомістка і 

низькотехнологічна орієнтація 

виробництва й експорту; 

- низька конкурентоспроможність 

більшості сфер економіки; 

-  структурні проблеми 

національного господарства; 

- енергетична залежність;  

- негативний інвестиційний 

клімат; 

- специфічне включення у 

систему міжнародного поділу 

праці;  

- політика міжнародних 

корпорацій;  

- проблеми взаємного 

інвестування з країнами-

партнерами по інтеграційних 

блоках 

Соціально-економічні 

- демографічна криза; 

- незадовільний стан здоров’я; 

- низький рівень життя населення;  

- втрата інтелектуального та 

трудового потенціалу внаслідок 

виїзду за кордон; 

- поширення соціальних технологій 

маніпулювання людиною, 

нав’язування споживацьких 

стандартів і моделей поведінки; 

- поширення міжнародної 

злочинності, наркобізнесу, 

торгівлі людьми; 

Соціально-моральні 

- соціальні конфлікти; 

-  деградація суспільних норм 

поведінки; 

- експансія акультурних світових 

тенденцій, руйнування 

національної самобутності та 

духовних цінностей 

Політичні 

- політична нестабільність;  

- політичні розбіжності з питань 

співробітництва з СНД і ЄС;  

- недоліки державного регулювання 

економіки й інтеграційної політики;  

- нерозвиненість політичних інститутів 

зовнішньоекономічної діяльності;  

- низький рівень демократичних норм; 

- геополітична різноспрямованість 

країн-партнерів по інтеграційних 

угрупованнях 

ГЛОБАЛЬНІ
ВИКЛИКИ 

ДЛЯ 
Ї



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

20 

 

У США функціонує 2369 американських ТНК: 25 з 100 найбільших ТНК – 
американські [15]. Але з осені 2007 р. на світовому фінансовому ринку США відбулося 
ослаблення долара як ключової і резервної валюти, що в свою чергу викликало цілий 
ряд суттєвих проблем в глобальній економіці і соціальній сфері. 

Такі події свідчать про те, що економічна криза, яка вразила одну з 
найрозвиненіших країн світу, нині загрожує найбільшому інтеграційному об’єднанню – 
Європейському Союзу. До кризи більшість економістів стверджували, що європейська 
економіка зростає більш прогресивно і консолідовано, а євро зміцнює свої позиції по 
відношенню до долара. Але через значну взаємозалежність національних економік на 
світовому рівні криза торкнулася і цих країн. Слід також відзначити, що зростаюча 
глобальна інтеграція ринків капіталу звужує рамки для економічної політики окремих 
держав, і в багатьох випадках зменшує їх здатність до маневру. 

Це свідчить про те, що глобалізація, істотно послабивши традиційні і 
національні системи державного регулювання економіки, не створила відповідних 
міжнародних, а тим більше наднаціональних механізмів регулювання, які забезпечили 
б стійкий економічний розвиток. Тим не менше сьогодні уникнути цих процесів для 
будь-якої країни є неможливим. Не стала виключенням цього явища і Україна, яка є 
частиною цього процесу, стаючи відкритою і поєднуючись з світовою економікою та 
входячи в єдиний світовий ринок. Але глобалізація здійснює неоднозначний вплив на її 
економічний розвиток. В економічному напрямку це обумовлено в значній мірі її 
специфікою соціально-економічного розвитку на пострадянському етапі. А саме: 
відсутність розвиненої ринкової економіки; досвіду міжнародного співробітництва в 
умовах глобальної конкуренції; невелика кількість конкурентоспроможних 
підприємств, наслідки глибокої економічної кризи 90-х років  ХХ ст. – все це накладає 
свій відбиток на місце і роль України у глобальній геоекономічній системі. До цього 
слід додати невизначеність та не згуртованість нашого суспільства. До сих пір нація не 
має консолідації навколо базових загальнонаціональних цінностей і пріоритетів 
стратегічного розвитку країни. Мабуть це одна із причин, яка заважає Україні стати 
поруч з розвиненими країнами світу. 

Про це свідчать дані опитування проведеного інститутом Горшеніна, відповідно 
до якого 72% громадян України позитивно ставляться до підписання з ЄС Угоди про 
асоційоване членство. Проте, 81,4% бажають приєднатися до Єдиного Митного Союзу 
з Росією, Білорусією й Казахстаном [16] 

Разом з тим продовжуючи поглиблення векторної зони між Україною, Росією і 
ЄС в 2010-2011 рр. погляди українців так і залишились невизначеними. Результати 
дослідження інституту соціології НАН України проведеного в травні 2011 року 
засвідчили, що стосовно західного вектору – вступу до ЄС, 44% населення висловилися 
позитивно, що стосується східного вектору, тобто приєднання України до Росії і 
Білорусі - 56%. Тоді як молодь віком до 30 років західних регіонів майже на 54% 
надають перевагу Європейському вектору економічного розвитку [17]. На таку 
невизначеність можливо впливає висока (75-80%) залежність України від 
енергетичного сектору Росії. Адже власний видобуток покриває лише 10-12% потреби 
в нафті та 20-25% у природному газі [18]. 

А  можливо вона ґрунтується на постійній політизації суспільства або низькому 
рівні соціальної інтеграції і самоорганізації. Відомо, що соціальна інтеграція особливо 
в перехідних для суспільств періодах є індикатором, який свідчить чи воно здатне 
координувати взаємодію індивідів і соціальних груп. Від цієї згуртованості залежить, 
наскільки суспільство справляється з різноманітними проблемами. Оскільки 
середовище в рамках якого розвивається суспільство формується на основі законів і 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

21 

 

норм поведінки притаманних конкретній нації, то виникає питання: «Чи здатна 
переважна більшість людей використовувати ті можливості для розвитку, які їм 
надаються? Яким чином може бути забезпечена соціальна адаптація людей 
дезорієнтованих в результаті розриву звичайних суспільних зв’язків?». 

Те, що суспільство дезорієнтоване у векторальному виборі, скоріш за все 
свідчить про суперечливі внутрішні форми економічних відносин та громадської 
довіри. Довіра – це основа горизонтальних і вертикальних відносин та взаємоповаги в 
суспільстві. При цьому  довіра відіграє важливу роль у формуванні самосвідомості, а 
саме в громадських асоціаціях (громадські рухи, партії, клуби інтересів, доброчинні 
організації та ін.). Довіра до інститутів, а не тотальний контроль і насильство, є 
основою легітимності влади, адже вона формує толерантність і терпимість як самої 
особистості так і суспільства в цілому. 

Знаходження взаємопорозуміння в суспільстві особливо між інститутами влади 
дає позитивний імпульс для економічних реформ. Без довіри, без підтримки 
суспільства будь-які реформи заздалегідь не будуть мати кінцевого результату. 
Дотримання таких концептуальних засад допомогло більшості розвинених країн 
досягти свого економічного розквіту. В цьому контексті націю свідомо формує 
політичний курс, відповідні інститути через які виражається воля народу, 
узгоджуються інтереси та розробляється конкретний механізм їх досягнення. З цього 
приводу доцільною є думка Ж-Ж. Руссо, який зазначив, що суспільство підпорядковане 
законам, повинно бути і автором цих законів, створивши єдиний союз та умови їх 
виконання. Неврахування подібних моментів призводить до протистояння, які 
виникають в самому суспільстві [19]. Така думка ще раз стає доказом того, що 
сукупність цих збалансованих інтересів відображається в поєднанні та розумінні всіма 
членами суспільства державних трансформацій. Ці інтереси полягають в першу чергу в 
якості і рівні життя, зміцненні демократичних засад, економічній і соціальній 
стабільності, в збереженні конституційного устрою та територіальної цілісності. 

Тому для більшості країн світу, які пройшли тривалий шлях державотворення 
глобальні виклики носять лише економічний характер, для України в силу своєї 
невизначеності відчуваються й політичні виклики. Це свідчить про те, що за 20 років 
своєї незалежності Україна не в повній мірі визначилася з геоекономічним та 
геополітичним напрямком свого розвитку. 

Вибір між Європейським Союзом і країнами СНД (зокрема з Росією) – це 
постійний вибір аргументів для переконання тієї чи іншої частини суспільства. Разом з 
тим за двадцять років Україна набула статусу демократичної країни з ринковою 
економікою, стала членом СОТ, увійшла до інших європейських та світових інституцій. 

В той же час знаходячись у суперечливому глобалізованому світі Україні 
необхідно мати свою чітку позицію як  в зовнішніх економічних відносинах так і 
внутрішніх перетвореннях, що матиме адекватні зовнішнім викликам заходи 
протистояння та забезпечення позитивного розвитку економіки. 

Адже прагнення України - створення соціально-орієнтованого ринкового 
господарства слід розглядати в контексті глобальних економічних і політичних 
інтересів суспільства. Слід також врахувати, що в силу геополітичної і геоекономічної 
ситуації, що склалася, Україну світова спільнота характеризує як європейську країну. 
Але всупереч діям деструктивних сил, різнобічністю поглядів політиків, суспільства 
Україна переживає великомасштабні економічні та соціальні труднощі. Такий розвиток 
подій вимагає досить прагматичної як зовнішньої так і внутрішньої економічної 
політики, яка була б, перш за все, спрямована на подолання внутрішніх соціально-



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

22 

 

економічних проблем і з максимальним використанням потенційних переваг, які надає 
економічна співпраця з країнами світу і в першу чергу з країнами Євросоюзу. 

Саме в рамках цих процесів Європейський Союз сьогодні пропонує соціальну 
архітектуру сучасного суспільства, а варіанти його розвитку в повній мірі відповідають 
викликам ХХІ століття. Ці країни виявили найбільшу стійкість до викликів глобальної 
економічної кризи. Основою антикризової політики цих країн стала інноваційна модель 
розвитку, оскільки від 70% до 85% приросту ВВП забезпечується новими знаннями, які 
знаходять своє втілення у виробничих технологіях та устаткуванні. Інновації є основою 
технологічних та економічних переваг, а також міжнародної конкурентоспроможності 
в обсязі експорту високотехнологічних товарів. В таких країнах як Ірландія він 
становить 42% від загального експорту країни, США – 30%, Фінляндії – 22%, країнах 
ЄС -15-20%, в Україні лише 1,2% [20]. 

В останні роки в Україні частка інноваційно-активних підприємств в загальній 
кількості промислових підприємств знизилась і становить 11,5% у 2010 р. проти 14,8% 
у 2000 р., а питома вага реалізованої інноваційної продукції в загальному обсязі 
промислової знизилась майже в два рази з 6,8% у 2000 р. до 3,8% у 2010 р. (табл. 1). 

Таблиця 1 - Динаміка інноваційної привабливості промислових підприємств [21] 

 Р
ік

 

П
и

то
м

а 
в
аг

а 

п
ід

п
р
и

єм
ст

в
, 

щ
о
 

в
п

р
о

в
ад

ж
у

в
ал

и
 

ін
н

о
в
ац

ії
, 
%

 

В
п

р
о

в
ад

ж
ен

о
 

н
о

в
и

х
 

те
х

н
о

л
о

гі
ч

н
и

х
 

 п
р
о
ц

ес
ів

 

у
 т

.ч
. 

м
ал

о
в
ід

х
о
д
н

і,
 

р
ес

у
р

со
зб

ер
іг

аю
ч

і 

О
св

о
єн

о
 

в
и

р
о

б
н

и
ц

тв
о

 

ін
н

о
в
ац

ій
н

и
х
 

в
и

д
ів

 п
р

о
д

у
к
ц

ії
, 

 

н
ай

м
ен

у
в
ан

ь 

з 
н

и
х
 н

о
в
і 

в
и

д
и

  

те
х
н

ік
и

 

П
и

то
м

а 
в
аг

а 

 р
еа

л
із

о
в
ан

о
ї 

ін
н

о
в
ац

ій
н

о
ї 

п
р
о
д
у
к
ц

ії
  

в
 о

б
ся

зі
 

п
р
о
м

и
сл

о
в
о
ї,

 %
 

2000 14,8 1403 430 15323 631 - 
2001 14,3 1421 469 19484 610 6,8 
2002 14,6 1142 430 22847 520 7,0 
2003 11,5 1482 606 7416 710 5,6 
2004 10,0 1727 645 3978 769 5,8 
2005 8,2 1808 690 3152 657 6,5 
2006 10,0 1145 424 2408 786 6,7 
2007 11,5 1419 634 2526 881 6,7 
2008 10,8 1647 680 2446 758 5,9 
2009 10,7 1893 753 2685 641 4,8 
2010 11,5 2043 479 2408 663 3,8 

Це свідчить про те, що активність вітчизняних промислових підприємств надто 
низька. Україна поступово втрачає свої конкурентні переваги перш за все з причин 
зносу основних фондів, що перевищив 60%, а на транспорті  майже 80%, тоді як 
щорічне їх відновлення становить лише 5%. До цього слід додати високу енергоємність 
ВВП, яка в 2-3 рази перевищує середній рівень енергоємності розвинених країн світу 
[22]. 

Низька інноваційна активність підприємств викликана відсутністю ефективної 
державної політики, яка б стимулювала національних товаровиробників здійснювати 
технологічну модернізацію. За останні роки на науку і науково-технічні роботи 
державою витрачалося лише 1,2% ВВП, з них із держбюджету – всього 0,4%. Що 
стосується промисловості, то цей показник сягає лише – 0,56 і 0,08% [23]. А незначна 
частка України у світовому потенціалі технологічних та інтелектуальних здобутків, 
лише 0,4%, не спонукає іноземних виробників до їх трансферту. 

В той час як світова технологічна структура економіки активно розвивається 
українська занепадає, знижується рівень науково-технічного потенціалу, звужується 
частка високотехнологічних укладів, триває масштабне вивезення капіталу з країни, 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

23 

 

національна економіка втрачає здатність до самовідтворення. Внаслідок цього 
українське національне господарство стає сировинним придатком в системі світового 
господарства втрачаючи при цьому свою конкурентоздатність. 

Про недосконалу інноваційну політику свідчить і структура інвестицій в 
основний капітал промисловості країни: 2,3% впроваджується на підприємствах з 
технологіями п’ятого технологічного укладу; 49,4% - четвертого і 48,3% третього [24]. 

До цього слід додати, що домінуюча частка робітників промислових 
підприємств (51%) працюють на підприємствах четвертого технологічного укладу; 
суттєва (44%) – на підприємствах третього технологічного укладу; і тільки 5% 
робітників реалізують технології п’ятого технологічного укладу. Звісно, що така 
промислова інфраструктура не відповідає сучасному економічному розвитку. 

Підтвердженням цьому є те, що індексом глобальної конкурентоспроможності 
Україна погіршила свої позиції у 2009-2010 рр. порівняно з 2007-2008 рр. і опустилася 
на 9 сходинок (з 73 до 82) [25, 26]. 

Напередодні кризи частка сировинної продукції в структурі вітчизняної 
промисловості становила 70% проти 14,6% товарів інвестиційного призначення. 
Аналогічні співвідношення спостерігаються і в структурі товарного експорту. Якщо у  
80-х роках у ньому домінувала продукція машинобудування – приблизно 37%, а частка 
чорної металургії була вдвічі меншою (18%), то в 2005-2008 роках вже спостерігалися 
прямо протилежні пропорції: машинобудування – 15%, чорна металургія – 40% [27]. 

Те, що Україна має продукцію з низькою доданою вартістю суттєво впливає на 
обмежений потенціал експорту і в кризових ситуаціях не витримує 
конкурентоспроможності. На фоні постіндустріального розвитку, де домінують 5-6 
уклади, поглиблення сировинного виробництва вкрай небезпечне. Так, саме під час 
кризи 2008-2009 рр. експорт України скоротився на 40,7%, зокрема: чорних металів на 
55,3%, виробів з чорних металів – 44,9%, енергетичних металів – 48,1%, добрив – 
57,3%, продуктів хімічної промисловості на 57,1% [28]. В той же час країни 
Європейського Союзу мали стійкі позиції до кризової ситуації, а економіка Польщі 
навпаки мала зростання ВВП на 2,8%. 

Розвиваючи конкурентоспроможну економіку, яка здатна протистояти 
глобальним викликам високо розвинуті країни із соціально-орієнтованою ринковою 
економікою активно підтримують розвиток малого та середнього бізнесу. Відомо, що 
саме малий і середній бізнес в розвинутих країнах створює до 60% ВВП 
(Великобританія – 50%, Німеччина -0 50-53%, Франція – 55-62%, США – 50-52%), а 
головне забезпечує нові робочі місця та формування інноваційної економіки. В Україні 
він становить лише 10-12% від ВВП [29]. 

Такий стан свідчить про те, що інноваційно-конкурентоспроможний тип 
економічного розвитку тримає піраміду соціально-економічних потреб суспільства, 
віддзеркалює національний економічний розвиток та добробут суспільства. Негативний 
вплив світової фінансово-економічної кризи для національної економіки засвідчив 
насамперед посилення негативних деформацій, які накопичилися в результаті 
постійного відкладання внутрішніх системних економічних реформ. Прикро 
зізнаватись, що Україна, яка знаходилась у десятці країн за індексом розвитку 
людського потенціалу, втрачає свої позиції, і нині знаходиться на 69 місці. 

В Україні хоча і намітились позитивні зрушення в посткризовій ситуації 
(зростання ВВП на 5%), але в повній мірі не забезпечує сучасну реалізацію розвитку 
національної економіки. Формування ринкових відносин поки що супроводжується 
низькою вартістю робочої сили. Не дивлячись на те, що за останні 10 років доходи 
населення України зросли майже в три рази, вона зберігає статус країни як однієї з 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

24 

 

найбідніших країн Європи. Як свідчать соціологічні опитування найбіднішими себе 
вважають 25,5% населення, малозабезпеченими – 67%, відносно бідними – 7,3%, 
середньо забезпеченими – 0,1%, дуже забезпеченими себе не вважає майже ніхто [30] 

Відповідно до звіту Global Wealth 2010, за рівнем добробуту громадян Україна 
посіла передостаннє, 39-е, місце, випередивши лише Молдову. Середній річний дохід 
громадянина України склав 2731 дол, що на 200 дол більше, ніж у Молдові. Заробітна 
плата становить лише 30% ВВП, тоді як в ЄС 60%. 

Україна має один з найгірших у світі показників соціальної захищеності 
населення й посідає 100- те місце в цьому рейтингу за рівнем ВВП на душу населення 
за паритетом купівельної спроможності за 2010 рік становив 6535 дол. США. В Польщі 
та Угорщині він становить відповідно 17803 та 17472 дол. США. Але розподіляється 
цей загальний дохід украй нерівномірно. Якщо в європейських державах 
співвідношення доходів найбідніших і найбагатших громадян становить 1:5,7, то в 
Україні, за даними ООН – 1:30. У нашій державі поширена бідність навіть серед 
працюючого населення, 79% домогосподарств, що належать до бідних мають 
працюючих громадян, в країнах ЄС цей показник становить 8,4%. Це свідчить про те, 
що в Україні наявність роботи ще не є гарантією достатку. У 2010 р. реальні доходи 
українців знизилися на 10%, а рівень бідності зріс на 0,4% - до 26,4% (12,5 млн. осіб), 
доходи нижчі за прожитковий мінімум отримують 23% міських і 38% сільських 
жителів України. За даними ООН сьогодні в Україні за межею бідності знаходяться 
76% населення. Заощаджувати на продуктах змушені 11% українців (на 2% більше ніж 
наприкінці 2010 року). До речі витрати на харчування у сукупному доході сімей 
українців становлять майже 50%. Тоді як дані ООН, свідчать якщо ця стаття витрат 
становить 60% і більше, вона зараховується до бідних. Для порівняння: сьогодні в 
Німеччині сім’я витрачає на харчування 10% свого доходу, у Польщі – 25%.  

Таке загрозливе співвідношення свідчить не просто про бідність більшості 
населення країни – воно спотворює психіку, породжує у «верхах» свавілля та 
беззаконня, а в «низах» - зневіру, втрату сенсу життя, заздрість, взаємну недовіру, 
стабільну депресію, агресивність [31]. 

Недарма у 40% працездатного населення ставлення до роботи у приватному 
секторі є негативним [32]. Такої ж позиції дотримується 60% населення щодо існуючої 
приватизації. Окрім усих негараздів в Україні залишається вкрай низька тривалість 
життя населення. Нині очікувана тривалість життя громадян України становить: у 
чоловіків 63 роки, у жінок – 74 роки. Тоді як в країнах ЄС-27 в середньому у чоловіків 
76,1, у жінок 82,2 роки. Скажімо в Польщі цей показник становить: для чоловіків – 71,5 
роки, для жінок – 80,1 [33]. 

Глобальна економічна криза негативно вплинула не лише на економічний спад, 
вона порушила динамічність на ринку праці, а саме зростаючим безробіттям.  

Особливо гострою, ця проблема стала з молодіжною занятістю. Сьогодні саме на 
молодь припадає майже 40% світового безробіття. За даними Євросоюзу, безробіття 
серед молодих людей в 2,4 разу вище, ніж серед дорослих категорій населення. Серед 
безробітних українців молоді більше у 2,3 рази. [34]. Якщо за період 2007 по 2009 роки 
серед дорослого населення країни безробіття зросло на два відсоткові пункти, то серед 
молоді – 4,9 відсоткового пункту. 

Невідповідність попиту на робочу силу її пропозиції не тільки призводить до 
безробіття населення, а й спонукає до трудової міграції та погіршення демографічного 
стану в країні. Нині кожен п’ятий працездатний українець працює за кордоном. Це 
перевищує загальносвітову норму вшестеро. За різними даними на сьогодні кількість 
українських працівників за кордоном складає 6-7 млн. осіб. Таким чином, кожен п’ятий 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

25 

 

повнолітній громадянин, або 20% від загальної їх кількості, знайшли роботу в іншій 
країні. Хоча загальносвітовою нормою вважається, коли ця цифра складає не більше 
3% від працездатного населення. При цьому 2,5 млн. українців, які працюють за 
кордоном, мають вищу освіту. Більшість із них працюють не за фахом, але кожен 
третій українець має бажання емігрувати за першої нагоди. За таких умов 
першочерговими є завдання пов’язані з державною політикою розвитку внутрішнього 
виробництва. Як свідчить світовий досвід, що можливість динамічного та успішного 
розвитку ринкової економіки значною мірою обумовлена ефективністю 
функціонування та розвитку внутрішнього ринку. Однак внутрішній ринок в Україні 
споживає тільки 40% ВВП, тоді як  ринок Польщі у до кризовому 2007 році – 59,2%, 
Росії – 69,6%, Туреччини – 78,1%. Обсяги внутрішнього ринку України за параметрами 
доданої вартості оцінювалися у 2010 році в 67 млрд. дол. США, тоді як у Чехії з 11- 
мільйонним населенням у 115 млрд., а у Польщі – 277 млрд. дол. США [35].До цього 
слід додати , що 60% економіки залежить від кон’юнктури світового ринку, а під час 
криз це вкрай небезпечно. 

Разом з тим сьогодні більшість країн світу як і Україна оговтуються від 
глобальної кризи, а можливо і готуються до іншої. Дані 2010 року свідчать, що 
посткризове відновлення світової економіки складає близько 4%, а обсяг торгівлі зріс 
на 12,4%. Таке зростання відбулося завдяки масштабним заходам урядів провідних 
країн світу, підтримки міжнародних фінансових організацій та стабілізації 
національних економік. При цьому слід відзначити відновлення економічного 
зростання і України.  

 Обсяг експорту товарів та послуг України за 2010р. становив 63067,1 млн.дол. 
США, імпорту – 66180,2 млн.дол.  Порівняно з 2009р. експорт збільшився на 27,9%, а 
імпорт – на 30,8%. Негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 
3113,1 млн.дол. (за 2009р. – також негативне 1312,6 млн.дол.). 

У 2010р. обсяги експорту та імпорту товарів України становили відповідно 
51430,5 млн.дол. США та 60739,9 млн.дол. і збільшились порівняно з 2009р. на 29,6% 
та на 33,7%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 9309,4 млн.дол. 
(за 2009р. також від’ємне – 5737,4 млн.дол.). На формування від’ємного сальдо 
вплинули окремі товарні групи: енергетичні матеріали, нафта та продукти її перегонки 
(–15941,3 млн.дол.), наземні транспортні засоби, крім залізничних (–2780 млн.дол.), та 
полімерні матеріали, пластмаси (–2355,1 млн.дол.) [21]. 

Необхідно також наголосити, що завдяки зростанню цін на основні види 
вітчизняної металопродукції відбулося збільшення обсягів виробництва 
експортоорієнтованих галузей (металургії, машинобудування, хімічної та 
нафтохімічної промисловості). 

Але слід врахувати, що світовий розвиток економіки змінює свій вектор на 
скорочення світового споживання, яке за попередніми оцінками може знизитись в 
півтора-три рази. Разом з тим більш відчутним є вектор глобальної екологізації, 
внаслідок чого прискореними темпами будуть залучатися екологічні технології, 
переробка відходів і ефективне використання енергії. Одним із наслідків такого 
розвитку стане скорочення сировинних ринків і збільшення екологічно чистих 
технологій. Це в свою чергу спричинить загострення конкуренції на сировинних 
ринках і може негативно вплинути на експорті можливості вітчизняної економіки. 
Навіть якщо прогноз динамічного розвитку «екологічних» технологій не 
виправдається, скорочення сировинних ринків спровокує уповільнення світової 
економіки. Зокрема, за прогнозами Світового банку, вже в нинішньому році світова 
економіка зросте лише на 3,2% (тоді як цей показник у 2010 році становив 3,8%), а до 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

26 

 

2013 року її зростання уповільниться до 2,7% [15]. Для України такий прогноз є вкрай 
загрозливим враховуючи вище вказаний експортний потенціал. 

Зважаючи на те, що зростання і досі відбувається за рахунок металургійного 
комплексу, частка якого в структурі промислового виробництва становить майже 25%, а 
в структурі експорту близько 40%, то ці прогнози є досить тривожним. До цього слід 
додати, що ця галузь відноситься до основних галузей промисловості України. За 2010 
рік обсяг реалізованої продукції становить 200216,6 млн. грн. або 18,8% від загального 
обсягу реалізованої промислової продукції [21]. Це створить не тільки економічний спад, 
а й зростання рівня безробіття та підвищить соціальну напругу в суспільстві країни. А у 
разі глобальних викликів чи загроз ця галузь стане знову особливо вразливою. 

Висновки. Світова економічна криза чітко зазначила негативні наслідки 
глобалізації економіки та її можливі ризики. В той же час всесвітня інтеграція і 
уніфікація має і позитивні результати. Це в першу чергу стосується тих країн 
економічні системи яких володіють достатньою інноваційністю, високою 
конкурентоспроможністю як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках. 
 Безумовно, виходячи з найбільш актуальних проблем глобалізації економіка 
України у порівнянні з іншими країнами світу у більшості випадків не була готова до 
глобальних викликів. Про це свідчать низькі рейтингові показники економічного 
розвитку та соціальні стандарти добробуту населення. А існуючі ризики свідчать про 
наявність існування внутрішніх і зовнішніх диспропорцій і суперечностей, які 
вимагають розвитку постіндустріальної економічної політики. Разом з тим, для 
створення «розумної» економіки, що ґрунтується на знаннях, інтелекті і нових 
компетенція, необхідно вирішити як мінімум чотири основних стратегічних завдання. 
 По-перше, диверсифікувати переважно сировинну економіку, модернізуючи при 
цьому прискореними темпами її реальний сектор. По-друге, здійснити прискорений 
перехід на модель інноваційного розвитку. Особливо важливо, щоб в авангарді нової 
технологічної революції знаходився базисний для економіки машинобудівний 
комплекс. По-третє, створити національну інноваційну систему, що включає генерації 
нових знань, компетенції і інновації, а також інфраструктуру, що забезпечує швидке 
впровадження інновацій в серійне виробництво. Насамкінець, по-четверте, сформувати 
нове інженерно-технічне і робітниче покоління, здатне забезпечити інноваційний 
розвиток української економіки.  

Список літератури 

1. Білорус О.Г. Економічна система глобалізму: Монографія. – К.: КНЕУ, 2003. – 360 с. 
2. Лук’яненко Д.Г. Глобальна економічна інтеграція: Монографія. – К.: ТОВ «Національний 

підручник», 2008. – 220 с. 
3. Кальченко Т.В. Глобальна економіка: методологія системних досліджень:Монографія. – К.: КНЕУ, 

2006. – 248 с. 
4. Конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації / Я.А. Жаліло, Я.В. Базилюк, 

Я.В. Белінська та ін.; за ред. Я.А. Жаліла.- К.: НІСД, 2005. – 388 с. 
5. Луцишин З.О. Трансформація світової фінансової системи в умовах глобалізації. – К.: Видавничий 

центр «Друк», 2002. – 320 с. 
6. Макогон Ю.В. Глобализация и Украина в мировой экономике: учебник/ Ю.В. Макогон, Т.В. 

Орехова. – Донецк: ДонНУ, 2006. – 478 с. 
7. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі / Ю.М. Пахомов, Д.Г. 

Лук’яненко, Б.В. Губський. – К.: Україна, 1997. – 237 с. 
8. Новицький В. Національні інтереси України в контексті цивілізаційних детермінант і економічної 

глобалізації / В. Новицький // Економіка України. -  2003. - №7. – С. 12-18 
9. Павленко Ю. Глобалізація та цивілізаційні зрушення сьогодення // Міжнародна економічна 

політика. – 2005. – Вип. 2 (1). – С. 69-102 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

27 

 

10. Сіденко С. Соціально-економічний вимір сучасної глобалізації // Міжнародна економічна 
політика. – 2004. - №1. – С. 54-75 

11. Соколенко С.І. Глобалізація і економіка України. – К. ЛОГОС, 1999. – 568 с.  
12. Філіпенко А.С. Глобальні форми економічного розвитку: історія і сучасність. – К.: Знання, 2007 
13. Чужиков В.І. Глобальна регіоналістика: історія та сучасна методологія: Монографія. – К.: КНЕУ, 

2008.–272с. 
14. Фомін С. Глобалізація та її наслідки для країни // Політика і час. – 2001. - №7.-С. 62-73 
15. www.worldbank.gov.ua 
16. ЄВР. Бюлетень, №3, Березень, 2010 – С.3 
17. http://i-soc.com.ua/institute/news.php 
18. Енергетична небезпека України. Спецпроект //Український тиждень. -№29. – 15-21.07.2011. – С.62 
19. Руссо Ж. Ж. Об общественном договоре. Трактаты. – М., 1998. – 416 с. 
20. Денисенко М.П., Воронкова Т.Є. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // 

Проблеми науки. - №2/2011. – С. 16-17 
21. http://www.ukrstat.gov.ua/ 
22. The Heritage Foundation&the Wall Street Journal – http://dengi.ua/news 
23.  Клюєв А. Майбутнє України: глобальні виклики та можливості // Дзеркало тижня. - №35 від 

01.10.2011.–С.8 
24. Тумакова С.В. Державне регулювання ринку робочої сили: економічний механізм та напрями 

розвитку. –автореферат дис. д.е.н. – Запоріжжя, 2011. – 40 с. 
25. The Global Competitiveness Report 2009-2010. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 

http://www.weforum.org/documents/GC09/index.html 
26. The Global Competitiveness Report 2010-2011. – [Електронний ресурс] – Режим доступу: 

http://www.weforum.org/en/initiatives/gcp/Global%20 Competitiveness%20 Report/index.htm 
27.  Кораблін С. Україна постіндустріальна / Дзеркало тижня. - №4 від 05.02.2010. – С. 7 
28. http://www.bank.ua 
29. http//www.pravda.com.ua/columns/2010/11/24/5606933/ 
30. Золотарев А. Народный приговор / Тижневик фокус. – 24.06.2011 р. – С 20 
31. Чупрій Л. Нова хвиля кризи в Україні: можливі загрози / Економічний часопис – ХХІ століття - 

№9-10, 2009. – С. 13 
32. Коментарі - №3.- 2010.- С. 16 
33. http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page/portal/globalisation/indicators 
34. В. Надрага «Як працевлаштувати «Втрачене покоління»?/Дзеркало тижня. №30.27.07.2011р.- С.4 
35. Гальчинський А. Неспроможність влади сформувати конструктивну стратегію перетворень 

зумовлює її безперспективність /Дзеркало тижня №32 від 10.09.2011. – С. 7 

И. Мыценко  

Глобальные вызовы и трансформация геоэкономической политики Украины 

Исследованы особенности влияния глобальних процессов на экономику стран мира и в 
частности Украины. Раскрыты основные принципы экономической политики Европейского Союза. 
Обоснованно наиболее действенные направления, которые определяют развитие экономики Украины в 
посткризисный период. 

I.Mytsenko 

The global challenges and the Ukrainian geoeconomical policy transformation 

The peculiarities of influence of the globalization processes on the world economics and Ukrainian 
economics, in particular, are analyzed in the article. The basic principles of the economical politics of the 
European Union are revealed. The most effective destinations, which determine the development of Ukraine in  
the post-crisis period, are proposed and motivated. 

Одержано 14.10.11 

 

 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

28 

 

УДК 37.018:316.422 

 

О.А. Комарова, доц., д-р  екон. наук 

Кіровоградський національний технічний університет 

 

Пріоритетні напрямки удосконалення державної 

освітньої політики 

 
В статті обґрунтовано вихідні положення сучасної освітньої парадигми. Визначено такі 

принципи побудови ефективної державної освітньої політики як системний підхід, правило 
субоптимізації, правило явищ з малою імовірністю. Сформульовано стратегічні, оперативні та 
трансформаційні напрямки державної освітньої політики. 
освітній потенціал, парадигма освіти, державна освітня політика, безперервна освіта, гуманізація 

освіти, системний підхід 

 

Особливість сучасних перемін у відтворенні освітнього потенціалу суспільства в 
Україні полягає в тому, що вони відбуваються в умовах радикальних економічних і 
політичних реформ. Вимогою сьогодення є відтворення освітнього потенціалу нової 
якості, який би став запорукою суспільного прогресу, неодмінною умовою подолання 
кризових явищ, гарантом розвитку інтелектуального потенціалу держави, рушійною 
силою розвитку культури. Визначення передумов і механізму забезпечення такого 
освітнього потенціалу передбачає осмислення сутності нової парадигми освіти. 

Нова парадигма освіти повинна враховувати: 
• по-перше, високий динамізм соціально-економічних явищ і процесів у 

світовому співтоваристві, і нашій державі зокрема: посилення демократичних 
тенденцій, підвищення ролі людини, піднесення значущості загальнолюдських 
цінностей та норм, зростання екологічної небезпеки тощо; 

• по-друге, інтелектуалізацію праці та зростання потреби у високоосвічених 
фахівцях: якщо раніше трудові функції зводились до виконання конкретних завдань на 
підставі дотримання черговості виконання операцій, то сьогодні внаслідок 
інформатизації всіх сфер життєдіяльності суспільства зростає інформаційна 
наповнюваність праці, постає необхідність пошуку і вибору інформації з різноманітних 
типів джерел, збільшується частка розумових функцій. Отже, спостерігається 
інтелектуалізація трудової діяльності працівників, наповнення змісту праці все більш 
складними трудовими функціями, що вимагають високого освітньо-кваліфікаційного 
рівня. Крім того, за таких умов зростає необхідність наявності у працівника не просто 
кваліфікації, а компетентності, тобто суми навичок, якими володіє особистість 
відповідно до наявного освітньо-кваліфікаційного рівня, в поєднанні з 
характеристиками соціальної поведінки (здатністю до співпраці), ініціативністю, 
відповідальністю; 

• по-третє, необхідність виховання нової формації фахівців, які б за своїм 
освітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем відповідали вимогам глобального 
інформаційно-освітнього середовища. Адже при переході індустріальних та аграрних 
форм життєдіяльності до інформаційних основним ресурсом стає інформація, а процеси 
генерування та розповсюдження знань стають ключовими та здійснюються за 
допомогою передових інформаційних технологій. 
___________ 

© О.А. Комарова,  2011 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

29 

 

Вивченню проблем формування нової парадигми освіти та підвищення 
ефективності  державної  освітньої  політики  присвячені  праці  таких  науковців,  як 
Ю. Бажал,  О. Величко,  В. Геєць,  А. Дабагян,  І. Демченко,  Е. Днєпров,  О. Грішнова, 
В. Журавський, І. Зиятдинова, І. Зязюн, М. Каргилова, М. Карлін, К.Колін, 
Д.Константиновський,   В. Куценко,   Г. Ляшенко,   С. Льовочкін,   А. Михайліченко, 
Л.Федулова та інші. Зазначені автори розглядають проблеми вдосконалення державної 
освітньої політики відокремлено на рівні дошкільної, загальної середньої, професійно-
технічної та вищої освіти. Водночас відсутній системний підхід до розробки 
пріоритетних напрямків державної освітньої політики. 

В зв’язку з цим метою даної статті є визначення сучасних принципів побудови 
державної освітньої політики та розробка її стратегічних, оперативних і 
трансформаційних напрямків. 

Логіка реального перетворення парадигми освіти полягає у підході до тих, хто 
навчається не як до об’єктів учбово-виховних впливів, а як до активних суб’єктів 
освітнього процесу. Протягом тривалого часу заперечувався та ігнорувався феномен 
індивідуального в суспільному розвитку. Проте саме завдяки самореалізації кожної 
окремої людини з притаманними їй індивідуальними якостями, здібностями, нахилами, 
духовними силами забезпечується суспільний прогрес. Адже людина, створюючи та 
впроваджуючи нові засоби виробництва, перетворює їх в елементи продуктивних сил і, 
таким чином, виступає джерелом розвитку останніх. 

Зміна ролі людини в суспільному розвитку обумовлює необхідність пошуку 
нових підходів до відтворення її освітнього потенціалу. Нова ідея освіти повинна 
виходити не стільки з орієнтації підготовки молодої людини до життя шляхом її 
озброєння знаннями, уміннями, навичками, скільки з орієнтації на прищеплення 
особистості прагнення до нових знань, опанування світу, творчої самореалізації, 
готовності до інноваційної діяльності. 

Отже, постає нагальна потреба переходу традиційної парадигми освіти до 
особистісної, яка б орієнтувалась на особистість як найвищу цінність, створювала 
умови для розвитку її здібностей та творчого потенціалу, сприяла повній особистісній 
самореалізації. Перехід до особистісної парадигми є цілком закономірним в умовах 
становлення інформаційного суспільства, основною вимогою якого є розуміння 
особистісного розвитку у сукупності його освітньої  та творчої складової як 
першооснови інноваційної економіки, джерела конкурентоспроможності індивідів, 
організацій і держави та, відповідно економічного зростання. 

Невід’ємною рисою нової парадигми освіти має стати створення її 
випереджаючої моделі, що обумовлено необхідністю формування принципово нового 
бачення світу в тих, хто навчається, прищеплення їм в процесі навчання розуміння 
особистої відповідальності за долю людства. Французький соціолог Е. Морен у зв’язку 
з цим зазначив: “Ми потребуємо в демократії розуму, а не демократії суспільства 
масового споживання. Але демократія розуму потребує зміни менталітету, який би 
зробив можливим кваліфіковане прийняття рішень громадянами за глобальними 
проблемами. Звідси потреба в радикальній реформі освіти, яка б зробила можливим не 
тільки аналіз, але й взаємоузгодження знань” [1, c. 47]. Дослідники випереджаючої 
освіти підкреслюють, що в майбутньому свідомість у суттєвій своїй частині повинна 
випереджати буття, спрямовувати його за раціональною траєкторією виживання. При 
цьому трансформація свідомості має супроводжуватись відповідною трансформацією 
суспільних інститутів науки як діяльності по виробництву знань та освіти як діяльності 
по їх трансляції та засвоєнню [2, c. 92]. За таких умов постає питання про охоплення 
освітою всього населення планети, а не тільки окремо взятої держави: лише 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

30 

 

усвідомлення та підтримка широкими верствами населення актуальності ідеї 
виживання сучасної цивілізації може запобігти екоомніциду, тобто гибелі людства 
через екологічні катастрофи. Крім того, розвиток випереджаючої освіти є актуальним з 
точки зору забезпечення відповідності професійно-кваліфікаційної структури робочої 
сили потребам економіки та підвищення конкурентоспроможності та мобільності 
випускників навчальних закладів. 

Крім того, нова парадигма освіти має орієнтуватися на вирішення глобальних 
проблем людства, що обумовлено глобалізацією освітньої сфери. Однак остання 
пов’язана й з загальносвітовою тенденцією щодо формування єдиного економічного, 
політичного та культурного простору, тобто світового товариства. Таким чином, 
вітчизняна модель освіти має прагнути до інтеграції в сучасну “цивілізацію знань”. 

Своєчасність переходу традиційної вітчизняної парадигми освіти до 
особистісно-орієнтованої, випереджальної, глобальної обумовлюється наявністю таких 
“симптомів”, якісних змін, що назрівають у соціальному інституті освіти: 

• зростання невідповідності результатів діяльності освітньої системи, тобто 
освічених випускників навчальних закладів, вимогам виробництва до якості та 
професійно-кваліфікаційної структури кадрів; 

• незадоволення існуючою системою освіти з боку суспільства, руйнація 
уявлень про освіту як джерело суспільних перетворень, гарант національної безпеки та 
зайнятості внаслідок наявності великих втрат освітнього потенціалу населення через 
безробіття; 

• підвищення частки осіб, які здобувають освіту через неформальну та 
інформальну форми навчання внаслідок недовіри до відповідності формальної освіти 
суспільним потребам; 

• зниження престижності праці педагога внаслідок знецінення його праці, 
трансформації ціннісних орієнтацій молоді. 

До зазначених симптомів доцільно додати наступні негативні риси вітчизняної 
системи освіти, що гальмують прогресивний розвиток освітнього потенціалу 
суспільства: 

• втрата престижності освіти через відсутність соціального замовлення на 
освіченість; звужене розуміння освіти – тільки як суми знань, що набуває особистість у 
процесі освітньої діяльності; 

• послаблення зв’язку освіти з культурою, втрата її культурологічних функцій; 
• невідповідність освітньо-професійного рівня фахівців, що готуються 

професійними ланками освітньої галузі, реальним вимогам ринку праці; 
• втрата зв’язку освіти з наукою та зниження внаслідок цього інноваційного 

потенціалу освіти; 
• відсутність прямого зв’язку між обсягами підготовки фахівців та потребами 

галузей економіки; 
• втрата органічного зв’язку освіти та науки, що унеможливлює модернізацію 

освіти на засадах фундаменталізаціїї навчання. 
Крім того, у вітчизняній освіті нагромадилась велика кількість суперечностей, 

що характеризують її сучасний стан, зокрема: 
• між зростаючими потребами суспільства щодо якості освіти та станом і 

ресурсними можливостями освіти; 
• між потребами у підвищенні фундаменталізації освіти та поглибленням 

спеціалізації; 



Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 2011, вип. 20, ч. І 

31 

 

• між потребами в гуманізації освіти та скороченням навчального часу, що 
відводиться на вивчення дисциплін гуманітарного циклу; 

• між прискореними темпами розвитку науки і техніки, появою нових галузей 
знань та інерційністю вітчизняної системи освіти щодо впровадження нових напрямків 
підготовки та оновлення вже існуючих відповідно з останніми досягненнями науково-
технічного прогресу; 

• між пануючим знаннієвим підходом до навчання та об’єктивною потребою 
суспільства в підготовці особистостей з проблемним типом мислення, креативними 
компетентностями, розвинутим інтелектом; 

• між зростаючими вимогами до якісних характеристик випускників 
навчальних закладів та низькою мотивацією учнів (студентів) до успішного навчання, 
глибокого опанування обраною спеціальністю. 

Основними причинами наявності перелічених проблем і суперечностей у 
вітчизняній системі освіти є: 

• споживче відношення до освіти з боку держави та роботодавців; існування 
освітньої сфери як відокремленої галузі економіки, яка так і не набула пріоритетного 
значення; 

• відсутність механізмів належного довгострокового фінансування, 
матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітньої галузі; 

• недостатня увага до інтелектуальної праці, визнання її значущості в 
соціально-економічному та науково-технічному розвитку держави; 

• руйнування старих механізмів