1 ЦЕНТРАЛЬНА СПІЛКА СПОЖИВЧИХ ТОВАРИСТВ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ В. В. Зайченко ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ: ТЕОРІЯ, МЕТОДОЛОГІЯ, ПРАКТИКА Монографія ЛЬВІВ 2020 2 УДК 330.341.1 ББК У9 (0-17) З 375 Рекомендовано до друку Вченою радою Львівського торговельно-економічного університету (протокол № 5 від 26 грудня 2019 р.) Рецензенти: З. С. Варналій, доктор економічних наук, професор, Київський національний університет імені Тараса Шевченка; Б. Б. Семак, доктор економічних наук, професор, Львівський торговельно-економічний університет; Н. І. Гавловська, доктор економічних наук, професор, Хмельницький національний університет. Зайченко В. В. Забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки: теорія, методологія, практика : монографія. Львів : АТБ ННВК, 2020. 392 с. ISBN 978-966-2042-39-9 У монографії досліджено теоретико-методологічні та прикладні засади реалізації державної політики забезпечення технологічної конкуренто- спроможності економіки. Визначено концептуальні положення дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки. Узагальнено чинники та особливості забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Проаналізовано стан, а також передумови реалізації державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки в Україні. Обґрунтовано стратегічні напрями забезпечення технологічної конкуренто- спроможності економіки в Україні. Визначено функціонально-структурні аспекти державної політики забезпечення технологічної конкуренто- спроможності економіки. Для керівників і фахівців органів державного управління, працівників органів місцевого самоврядування, науковців, фахівців із питань державного регулювання розвитку економіки, викладачів, аспірантів і студентів економічних спеціальностей закладів вищої освіти. © Зайченко В. В., 2020 3 ЗМІСТ ВСТУП 5 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ 10 1.1. Концептуальні положення технологічної конкурентоспроможності економіки 10 1.2. Системні характеристики технологічної конкурентоспроможності національного господарства 30 1.3. Базові моделі взаємозв’язків технологічного розвитку, конкурентоспроможності економіки та економічного зростання49 Висновки до розділу 1 68 РОЗДІЛ 2 МЕТОДОЛОГІЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ 71 2.1. Методологія дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки 71 2.2. Чинники та умови забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки 86 2.3. Концептуальний базис формування інструментів державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки 100 2.4. Світовий досвід забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки 119 Висновки до розділу 2 136 РОЗДІЛ 3 АНАЛІЗ СТАНУ ТА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ141 3.1. Характеристика інноваційної діяльності як передумова формування технологічної конкурентоспроможності національного господарства 141 3.2. Регіональні особливості інноваційно-технологічної 4 діяльності 164 3.3. Функціонально-структурні особливості забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки 190 3.4. Характеристика державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки 204 Висновки до розділу 3 223 РОЗДІЛ 4 СТРАТЕГІЧНІ ПРІОРИТЕТИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ2285 4.1. Обґрунтування стратегічних пріоритетів державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності національного господарства 228 4.2. Вдосконалення інституціонального забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки 247 4.3. Трансфер технологій і розвиток ринку інтелектуальної власності 264 4.4. Інтелектуалізація та цифровізація у базових видах економічної діяльності 284 Висновки до розділу 4 303 ВИСНОВКИ .................................................................................. 309 БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК ................................................... 317 ДОДАТКИ .................................................................................... 341 5 ВСТУП Економіка України на момент здобуття незалежності країни на початку 90-х років ХХ століття характеризувалася одним із найвищих економічних потенціалів у Європі. Господарський комплекс країни охоплював такі види промисловості, як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів і літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості. Країна була потужним виробником. Натомість, сучасному періоду соціально-економічного розвитку притаманні такі системні негативні тенденції, як втрата низки стратегічно важливих галузей промисловості та реального сектору економіки, деіндустріалізація, обмежене виробництво інноваційної та високотехнологічної продукції, сировинна орієнтація експорту та зниження конкурентоспроможності на світових ринках, висока імпортозалежність внутрішнього споживання. Одна з ключових причин появи та нарощування означених тенденцій криється у зменшенні обсягів інноваційної та науково- технологічної діяльності та затребуваності бізнесом результатів сучасних наукових досліджень і розробок, відірваності освіти і науки від виробничого сектору, занепаді інноваційно- технологічної інфраструктури тощо. Іншими словами, значно послабився інноваційно-технологічний потенціал національної економіки. Відновлення економічного зростання можливе, для цього все ще наявний інтелектуальний та природно-ресурсний потенціал, але, особливо в епоху розвитку інформаційної економіки, тотальної інформатизації та діджиталізації, це потребує реалізації виваженої державної політики, орієнтованої на зміцнення технологічної конкурентоспроможності національного господарства як провідної компоненти його конкурентоспроможності, що характеризує сучасність і прогресивність використовуваних технологій, міру їх поширення в економіці та суспільстві, якість системи продукування, https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%88%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%B5%D1%82%D0%B0%D0%BB%D1%83%D1%80%D0%B3%D1%96%D1%8F https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D1%83%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%B1%D1%83%D1%81 6 залучення та впровадження, наявність і доступність ресурсного забезпечення (передусім інвестиційно-фінансового, інтелектуально-кадрового, техніко-технологічного, освітнього, науково-дослідного та інформаційного), ефективність використання результатів інноваційно-технологічної діяльності. Результати політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки проявляються та можуть бути оцінені на макроекономічному рівні. Проте потребують необхідних інноваційно-технологічних змін і зрушень у всіх ланках управління конкурентоспроможністю, зокрема базисних – продукту, підприємства, галузі, території та економіки в цілому. Методологічно внутрішні аспекти технологічної конкурентоспроможності економіки передбачають виокремлення технологічної, інноваційної та інфраструктурної компонент (аспект складу), а також інфраструктурної, ресурсної і середовищної компонент (аспект забезпечення). Проблеми формування системи конкурентоспроможності економіки держави, у тому числі за різними структурно- функціональними параметрами, досліджені в наукових працях таких вчених, як М. Барна, У. Баумоль, З. Варналій, Т. Васильців, О. Вовчак, Н. Гавловська, В. Горбулін, С. Давимука, Ю. Дайновський, М. Денисенко, Е. Деніс, Я. Жаліло, А. Качинський, Ю. Кіндзерський, І. Козловський, О. Копилюк, Р. Лукас, М. Паламарчук, Б. Патон, Т. Осташко, Ю. Сафонов, Б. Семак, А. Сміт, Р. Солоу, О. Шнипко та ін. Стратегічні пріоритети й практичні аспекти активізації інноваційно- технологічної діяльності і забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки актуалізуються в працях О. Амоші, Ю. Бажала, А. Гальчинського, В. Гейця, В. Новицького, В. Семиноженка, О. Собкевич, А. Сухорукова, Л. Федулової, М. Хвесика, а також зарубіжних науковців У. Баумоля, Е. Деніса, Р. Лукаса, Р. Солоу, Й. Шумпетера та ін. Проте головною перешкодою відновлення інноваційної активності та реалізації потенціалу інноваційно-технологічного розвитку економіки України є відсутність системного підходу, в основі якого – комплексне поєднання інституційних механізмів, які одночасно формують чітке і прозоре нормативно-правове поле, 7 закладають елементи інноваційної інфраструктури, створюють належні стимули й мотиви для всіх суб’єктів системи інноваційно- технологічної діяльності та розвитку, вибудовують організаційну структуру управління цими процесами, визначають поточні та стратегічні перспективи розвитку інноваційно-технологічної діяльності та використання її результатів з метою інклюзивного зростання України. Метою дослідження є обґрунтування теоретико- методологічних засад та розробка практичних рекомендацій з формування та реалізації державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Для досягнення поставленої мети в монографії вирішено такі завдання: – визначити концептуальні положення технологічної конкурентоспроможності економіки; – узагальнити системні характеристики технологічної конкурентоспроможності національного господарства; – розробити базові моделі взаємозв’язків технологічного розвитку, конкурентоспроможності економіки та економічного зростання; – сформувати методологію дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки; – ідентифікувати чинники та умови забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки; – узагальнити концептуальний базис формування інструментів державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки; – здійснити аналіз обсягів та галузево-секторальних особливостей технологічної конкурентоспроможності національного господарства; – виявити регіональні характеристики технологічної конкурентоспроможності економіки; – ідентифікувати чинники та функціональні особливості забезпечення технологічної конкурентоспроможності національного господарства; – надати характеристику державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки; 8 – обґрунтувати стратегічні пріоритети забезпечення технологічної конкурентоспроможності національного господарства; – удосконалити інституціональне забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки; – визначити інструменти розвитку трансферу технологій і ринку інтелектуальної власності, інтелектуалізації та цифровізації у базових видах економічної діяльності. Об’єктом дослідження є процес зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Предметом дослідження є сукупність теоретико- методологічних засад та прикладних інструментів і засобів формування та реалізації державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. У першому розділі узагальнені концептуальні положення технологічної конкурентоспроможності економіки, визначені системні характеристики технологічної конкурентоспроможності національного господарства, а також ідентифіковані базові моделі взаємозв’язків технологічного розвитку, конкурентоспроможності економіки та економічного зростання. У другому розділі розроблено методологію дослідження технологічної конкурентоспроможності економіки, узагальнено чинники та умови забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки, опрацьовано концептуальний базис формування інструментів державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки, а також подано результати аналізування світового досвіду забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. У третьому розділі наведено результати аналізування обсягів та галузево-секторальних особливостей технологічної конкурентоспроможності національного господарства, регіональних характеристик технологічної конкурентоспроможності економіки, чинників та функціональних особливостей забезпечення технологічної конкурентоспроможності національного господарства, ефективності державної політики забезпечення технологічної 9 конкурентоспроможності економіки України. У четвертому розділі обґрунтовані стратегічні пріоритети забезпечення технологічної конкурентоспроможності національного господарства України, визначені засоби вдосконалення інституціонального забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки, а також інструменти розвитку трансферу технологій і ринку інтелектуальної власності, інтелектуалізації та цифровізації в базових видах економічної діяльності. Викладені в монографії науково-методологічні засади та практичні рекомендації щодо обґрунтування теоретико- методологічних засад і розробки практичних рекомендацій з формування та реалізації державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки спрямовані на підвищення ефективності управління національною економікою України, забезпечення її стійкої життєздатності та реалізації потенціалу в системі міжнародного поділу праці. 10 РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТЕХНОЛОГІЧНОЇ КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ ЕКОНОМІКИ 1.1. Концептуальні положення технологічної конкурентоспроможності економіки В аналітичній доповіді до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України зазначається: «… лише створення якісних технологічних конкурентних переваг України в сучасному світі дозволяє вести мову про зростання продуктивності і ефективності економіки, розширення і покращення місця держави у міжнародних ланцюгах доданої вартості» 1. Аналогічне бачення простежується й у стратегіях соціально-економічного поступу провідних економік світу, зокрема у Стратегії національної безпеки США 2, Новій стратегії зростання Японії 3, стратегічних документах «Європа-2020. Європейська стратегія для розумного, сталого та всеохоплюючого зростання» 4 та «Нова високотехнологічна стратегія. Інновації для Німеччини» 5. Вказане об’єктивно доводить актуальність, важливість та об’єктивну безальтернативність дієвої державної політики підтримки і стимулювання інноваційно-технологічної діяльності, створення та впровадження передових технологій, надсучасних виробництв, результатів науково-дослідної та інтелектуальної творчої діяльності в разі орієнтації регулюючого впливу на забезпечення стабільної конкурентоспроможності національного господарства. У сучасній науковій термінології такий підхід набув назви 1 Аналітична доповідь до щорічного Послання Президента України до Верховної Ради України «Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2016 році». Київ : НІСД, 2016. C. 260. 2 Швиданенко Г. О., Бортнік Є. А. Стратегія національної безпеки США в умовах змін глобального безпекового середовища. International security in the frame of modern global challenges : collection of scientific works. Vilnius, 2018. P. 446–455. 3 Крисюк Л. М., Куликов Д. В., Чебанова А. І. Аналіз економічної стратегії розвитку Японії. Економіка і суспільство. 2017. Вип. 8. С. 169-173. 4 Еurope 2020. А strategy for smart sustainable and inclusive growth. European Comission. 2010. URL: http://ec.europa.eu/europe2020/index_en.htm. 5 The new High-Tech Strategy «Innovations for Germany». Federal Government. 2014. URL: http://www.hightech- strategie.de/de/The-new-High-Tech-Strategy-390.php. 11 технологічної конкурентоспроможності економіки. Водночас поняття конкурентоспроможності національного господарства, тим більше – технологічної, є складним, комплексним і багаторівневим. Значною мірою це узагальнююча характеристика здатності всієї системи національної економіки протидіяти і перемагати в конкурентній боротьбі з іншими економіками, причому як у конкретний момент часу, так і в динамічній перспективі. Отже, стверджувати про здатність забезпечити конкурентоспроможність національного господарства без відповідних змін, зрушень і досягнень на таких рівнях, як конкурентоспроможність продукції, конкурентоспроможність виробництва, конкурентоспроможність підприємства, конкурентоспроможність виду економічної діяльності, галузі чи сектору економіки, конкурентоспроможність регіональної економіки та економічної системи держави в цілому, не доводиться. З іншого боку, сутнісні характеристики кожного з цих понять, їх структурні складові, особливості та технологічні аспекти мають і враховуватися, і визначатися в процесі формування змісту поняття технологічної конкурентоспроможності економіки. Так, в економічній літературі під конкурентоспроможністю продукту (товару, робіт, послуг) здебільшого розуміють його спроможність до кращої відповідності, а отже, й задоволення потреби споживача відносно продуктів, які представлені на ринку та орієнтовані на задоволення аналогічних споживчих потреб. Таке визначення дає С. Позняк, додаючи, що для надання порівняльної оцінки рівня задоволення запиту споживача важливо усвідомлювати набір ознак, за якими, власне, й перевіряється міра конкурентоспроможності. Такими ключовими ознаками слугують: якість, технічні характеристики, споживчі властивості, а також ціна продукту 6. Інший науковець, Ю. Іванов, при цьому ще додає аспекти гарантійного та післягарантійного обслуговування, реклами, іміджу товаровиробника (посередника, дилера), стан ринкової 6 Позняк С. Конкурентні переваги і конкурентоспроможність. Актуальні проблеми економіки. 2002. № 1. С. 50- 54. 12 кон’юнктури, коливання і параметри попиту, у підсумку яких конкурентоспроможність продукту визначається потенційною можливістю його вигідного продажу на ринку в умовах вільної ринкової конкуренції 7. Не заперечуючи зазначеного, додамо, що традиційно ключовими аспектами конкурентоспроможності продукту виступають якість і ціна, вагомість інших характеристик вже більшою мірою залежить від особливостей товарів (послуг), їх споживчого призначення, способу реалізації тощо. Як сутність поняття, так і аспекти конкурентоспроможності продукту добре простежуються в процесі дослідження еволюції наукових поглядів на це поняття. Можна стверджувати, що вперше категорія «конкурентоспроможність» була згадана у працях А. Сміта, який досліджував умови функціонування ринку і заклав основи розуміння того, що саме вільна ринкова конкуренція скеровує (мотивує, визначає) поведінку ринкових агентів та споживачів товарів, робить їхні дії найбільш раціональними 8. Таким чином, конкурентоспроможність виходила з позиції конкуренції і конкурентності: з одного боку, справедлива конкуренція забезпечує виробництво і пропозицію якісних і оптимальних за вартістю благ; з іншого, – якісний і доступний продукт має більший попит на ринку. Варто зазначити, що праці науковців, які продовжували дискурси в цьому ж руслі, здебільшого стосувалися розвитку і розширення ідей вільної конкуренції, конкурентного середовища, факторів конкуренції, факторних конкурентних переваг та зв’язків цих аспектів із забезпеченням можливостей ефективного представлення на ринку і збуту товарів (послуг). Йдеться про дослідження Д. Рікардо, Дж. Мілля, Е. Чемберлена, Дж. Робінсон, К. Маркса, К. Менгера, Е. Бем-Баверка та ін. Можна стверджувати, що це був етап, так би мовити, світоглядного сприйняття й утвердження базисних характеристик понять конкуренції та конкурентоспроможності. 7 Иванов Ю. Б. Конкурентоспособность предприятия: методологические исследования и оценки. Харьков, 1996. 118 с. 8 Смит А. Исследование о природе и причинах богатства народов. Москва : Соцэкгиз, 1962. С. 136. 13 Адже вже надалі почали закладатися й формуватися більш якісні підходи до розуміння та управління конкурентоспроможністю. До прикладу, Ф. Хаєк у своїх дослідженнях привернув увагу до аспекту інформації в контексті конкуренції та конкурентоспроможності 9. Володіння унікальною інформацією (про ринок) дозволяє якісніше дослідити споживчі запити і попит, створити та довести до споживачів більш затребувані товари. Саме тому в додану кінцеву вартість продукту можуть закладатися витрати (і, відповідно, прибуток) на отримання такої інформації. На чинник нововведень, який значно підвищує цінність продукту (послуги) для її споживача, робить унікальним їх виробництво (виробників), дозволяє навіть розширювати межі традиційних ринків, вперше звернув увагу Й. Шумпетер 10. Науковець значною мірою заклав і бачення та переконання того, що якісні інновації та зміцнення конкурентоспроможності – практично тотожні й тісно взаємозумовлені процеси. Відомими в руслі конкуренції та конкурентоспроможності стали праці М. Портера, в яких були показані взаємозв’язки та утверджені тези про структуру конкурентного середовища (відомий ромб конкуренції), конкурентні переваги в процесі кластеризації економічних агентів, створення і використання інновацій, популяризацію брендів та торгових марок, активне й ефективне впровадження маркетингових інструментів, засобів і технологій 11. Можна вважати, що М. Портер одним із перших здійснив поділ управління конкурентоспроможністю продукції на низку стадій, коли власні внески відбуваються на етапах проектування і виробництва товару, його пропозиції на ринку, створення низки додаткових переваг. Зазначений аспект вважаємо важливим у контексті формування технологічної конкурентоспроможності, оскільки, по-перше, від виробничих технологій залежать характеристики якості й унікальності продукції; по-друге, маркетингові та бізнес- технології дозволяють значно посилити потенціал продажу. 9 Хайек Ф. А. В. Дорога к рабству. Москва : Экономика ; МП «ЭКОНОВ», 1992. С. 28. 10 Шумпетер Й. А. История экономического анализа : в 3 т. Санкт-Петербург : Экон. шк., 2004. Т. 1. С. 222. 11 Porter M. Competitive Strategy: Techniques for Analyzing Industries and Competitors. 2 nd ed. New York : Free Press, 1998. Р. 134. 14 Таким чином, можна стверджувати про так звану «зв’язувальну роль» технологічного чинника на всіх стадіях та етапах формування і реалізації конкурентних переваг. Надалі, у процесі подальшої еволюції поняття конкурентоспроможності продукту, роль її нематеріальних чинників лише посилювалася. Доречно згадати результати досліджень Г. Азоєва, А. Воронкової, С. Ілляшенка, І. Петровича, Г. Скудара, Р. Фатхутдінова, А. Юданова та ін. 12. У підсумку цих та інших напрацювань були кристалізовані висновки щодо сутнісних характеристик, складових, чинників забезпечення, методики оцінювання, підходів до управління конкурентоспроможністю товару (послуги) як основи конкурентоспроможності підприємства. Особливе місце в їхній структурі віднайшли висновки щодо технологічних аспектів конкурентоспроможності продукту. Результатом ефективного управління та якісного впровадження технологічних аспектів на рівні продукції закономірно стає формування міцніших конкурентних позицій безпосередньо підприємства. Тут варто вести мову і про чинник виробничої, і про чинник споживчої, і про чинник іміджевої (як сучасного технологічного лідера, інноватора з високим рівнем соціально-технологічної відповідальності бізнесу) конкурентоспроможності. Цим та іншим питанням конкурентоспроможності приділив достатньо уваги у власних дослідженнях О. Драган. Науковець у підсумку узагальнення результатів досліджень у цій сфері формує системні і вельми важливі висновки, зокрема стосовно того, що конкурентоспроможність підприємства не може ототожнюватися з поняттям адаптивності, стає актуальною і 12Азоев Г. Л. Конкуренция: анализ, стратегия и практика. Москва : Центр экономики и маркетинга, 1996. 208 с.; Воронкова А. Е., Рамазанов С. К., Радіонов О. В. Моделювання управління конкурентоспроможністю підприємства: еколого-організаційний аспект : монографія. Луганськ : Вид-во СНУ ім. Даля, 2005. 368 с.; Ілляшенко С. М., Пересадько Г. О. Маркетингова товарна політика промислових підприємств: управління стратегіями диверсифікації : монографія / за заг. ред. д. е. н., проф. С. М. Ілляшенка. Суми : Унів. кн., 2009. 328 с.; Петрович И., Катаев А., Петрович И Определение конкурентоспособности товаров производственного назначения в системе маркетинга. Экономика Украины. 1997. № 10. С. 30-37; Скудар Г. М. Стратегія піднесення конкурентоспроможності підприємства: проблеми і складові успіху. Економіка України.2002. № 6. C. 16-24; Фатхутдинов Р. А. Конкурентоспособность организации в условия кризиса: экономика, маркетинг, менеджмент : монография. Москва : Маркетинг, «Дашков и Со», 2002. 892 с.; Юданов А. Ю. Конкуренция: теория и практика : учеб.-практ. пособие. Москва : Ассоциация авторов и издателей «Тандем» ; Гном−Пресс, 1998. 384 с. 15 аналізується лише за наявності конкуренції як такої, не є константою чи конкретним, а, радше, – відносним поняттям, визначається станом конкурентоспроможності на нижчих рівнях (продукція, організація бізнесу) та має продовженням стан конкурентоспроможності на вищих рівнях (галузь, економіка), безпосередньо визначається наявними і перспективними конкурентними перевагами та способами і засобами їх досягнення 13. Поняття конкурентоспроможності підприємства специфічне ще й тим, що стосується чітко вираженого часового лагу. Точніше, одне й те ж підприємство на певному етапі свого функціонування за різних обставин буде характеризуватися неоднаковими рівнями конкурентоспроможності. На думку О. Ковтуна, все залежить від поточного стану середовища його бізнесу, а також специфіки поведінки безпосередніх конкурентів. Підприємство розпоряджається власними та зовнішніми доступними господарськими й економічними ресурсами, здійснює діяльність у конкретному ринковому сегменті; здатність робити це ефективніше за конкурентів і є ознакою конкурентоспроможності 14. З іншого боку, чисельність параметрів, за якими оцінюється стан конкурентоспроможності підприємства, практично необмежена. Тут, на думку О. Кузьміна, важливо вести мову про просторові, часові, кількісні та якісні, об’єктні та інші чинники. Виходячи з цього, при оцінюванні конкурентоспроможності необхідно провести якісну підготовчу роботу, пов’язану з підбором і відбором усіх найсуттєвіших внутрішніх і зовнішніх чинників, що визначають конкурентні переваги 15. Хоча аспект конкурентних переваг і факт перемоги в конкурентній боротьбі вельми умовні. Йдеться про чиюсь капітуляцію. Переважно це перевага відносно конкурентів щодо отримання купівельних фондів населення (інших споживачів), залучення якісніших ресурсів, зокрема інвестицій та 13 Драган О. І. Управління конкурентоспроможністю підприємств: теоретичні аспекти : монографія. Київ : ДАКККіМ, 2006. С. 27-28. 14 Ковтун О. І. Конкурентоспроможність підприємства: стратегічний контекст : монографія. Львів : Вид-во ЛКА, 2009. С. 262. 15 Кузьмін О. Є., Мельник О. Г., Романко О. П. Конкурентоспроможність підприємства: планування та діагностика : монографія. Івано-Франківськ : ІФНТУНГ, 2011. С. 11. 16 інтелектуально-кадрового капіталу, – стверджують І. Должанський та Т. Загорна 16. Додамо, що ці успіхи, своєю чергою, визначаються внеском підприємства у ціннісні характеристики створюваного і пропонованого на ринку продукту, серед яких питання інноваційності та технологічності – одні з ключових. Вплив тут, як мінімум, двоякий – кращі споживчі характеристики товару та більша прибутковість за рахунок застосування на виробництві кращої техніко- технологічної бази. Ще далі в таких роздумах йде А. Єрмак, стверджуючи, що неправильно вважати конкурентоспроможність лише ознакою поточного моменту часу. Це стратегічно-довгострокова характеристика, адже перемога в конкурентній боротьбі не зводиться до ситуативного успіху, у тому числі через постійну появу нових прямих або ж опосередкованих конкурентів. Таким чином, науковець доводить, що конкурентоспроможність потрібно розглядати як можливості досягнення місії і стратегічних цілей 17, причому відповідно до внутрішніх і зовнішніх суб’єктів підприємства – засновників, власників, топ- менеджменту, персоналу, інвесторів, постачальників, партнерів по бізнесу, споживачів, громади тощо. Мірилом поточних успіхів підприємства в аналізованому аспекті може слугувати вартість його акцій чи капіталу, оцінка іміджу та нематеріальних активів, тобто його ринкова вартість. Це, так би мовити, фінансовий погляд на конкурентоспроможність, що простежується у працях С. Хамініча (як здатність підприємства формувати якісну структуру капіталу, а також ефективно використовувати власні й позикові фінансові активи та ресурси 18), Д. Черваньова і Л. Названової (як рівень дохідності та прибутковості підприємства, спроможність простійного підтримання належного рівня фінансової стійкості і ліквідності, досягнення планової фінансової рентабельності 19), Ю. Пахомова (як спроможність 16 Должанський І. З., Загорна Т. О. Конкурентоспроможність підприємства. Київ : Центр навч. літ., 2006. С. 28. 17 Єрмак А. В. Конкурентноздатність підприємства: сутність поняття (проблематика питання). Вісник економічної науки України. 2005. № 1. С. 43. 18 Хамініч С. Методика інтегральної оцінки рівня конкурентоспроможності промислового підприємства. Економіст. 2006. № 10. С. 59. 19 Черваньов Д., Названова Л. Конкурентноздатність та менеджмент підприємств. Теоретичні та прикладні 17 управлінського персоналу забезпечувати необхідні обсяги чистого доходу та прибутку 20), С. Ярошенка (як вміння якісно й ефективно розпоряджатися капіталом і чистим прибутком, особливо в частині скерування їх на інноваційно-технологічний розвиток як чинник і умову стратегічного довгострокового функціонування й розвитку бізнесу 21). Беззаперечно, що інноваційно-технологічний аспект об’єктивно позначається на ключових властивостях конкурентоспроможності суб’єкта господарювання. Як стверджується в переважній більшості досліджень із проблем управління конкурентоспроможністю, такими є ціна та якість продукції (товарів, робіт, послуг). До прикладу, на думку К. Еклунд, основа конкурентоспроможності суб’єкта підприємництва – створення і просування в цільовий ринковий сегмент якісних і порівняно дешевших товарів 22; на переконання М. Мескона, якість і ціна – інструменти регулювання конкурентоспроможності, але при цьому аспект ціни навіть головніший, оскільки при її зниженні можна частково чи повною мірою заміщати нижчу якість пропонованого продукту 23; з погляду Ю. Осіпова, це не так, і важливішою все ж є якість, оскільки вищий рівень якості, досягнений передовсім за рахунок впровадження інновацій та сучасних передових технологій, дозволяє піднімати ціну продукції без огляду і побоювання нижчих цін від конкурентів на аналогічні, але гірші за критерієм якості товари й послуги 24. Охарактеризовані аспекти конкурентоспроможності на рівні підприємства насамперед є об’єктом управлінської уваги керівників бізнесу. Але з позиції держави та системи державного управління ці моменти також важливі, оскільки дозволяють вести мову про успішні практики бізнесу, продукція (послуги) яких є питання економіки : зб. наук. праць / за заг. ред. проф. Ю. І. Єханурова, А. В. Шегди. Київ : Вид.-поліграф. центр «Київ. ун-т», 2007. Вип. 12. С. 24. 20 Пахомов Ю. М., Лук’яненко Д. Г., Губський Б. В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. Київ : Україна, 1997. С. 17. 21 Ярошенко С. П. Принципы конкурентоспособности сферы материального производства. Регіональні перспективи. 1998. № 1(2). С. 39. 22 Эклунд К. Эффективная экономика. Шведская модель. Москва : Экономика, 1991. С. 143. 23 Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. Москва : Дело, 2002. С. 602. 24 Основы предпринимательского дела. Благоприятный бизнес / под. ред. Ю. М. Осипова. Москва : Гуманитар. знание, 1992. С. 29. 18 вітчизняного виробництва і здатна належною мірою конкурувати на внутрішньому та зовнішньому ринках. Але, вочевидь, на макроекономічному рівні важливішою характеристикою стає конкурентоспроможність галузі, виду економічної діяльності чи сектору економіки з подальшою перспективою (проєкцією) на конкурентоспроможність національного господарства країни в цілому. Зауважимо, що питання конкурентоспроможності на галузево-секторальному рівні неодноразово піднімалося в економічній літературі. Доцільно згадати результати досліджень Т. Борисової, Т. Васильціва, В. Збарського, Б. Ковальця, О. Шнипка та ін. 25. Не ставлячи перед собою завдання деталізації й уточнення особливостей цих та інших наукових поглядів на поняття галузевої конкурентоспроможності, зазначимо, що загальний характер усіх підходів зводиться до таких аспектів: 1) ефективно функціонуюча галузь (сектор економіки), де збільшуються обсяги виробництва і збуту продукції (послуг), переважна більшість суб’єктів господарювання – прибуткові, високою є зайнятість, нарощуються обсяги інвестування, галузь робить суттєвий внесок у ВВП та податкові надходження до бюджетів усіх рівнів тощо; 2) галузь, що забезпечує виробництво і пропозицію на внутрішньому та зовнішньому ринках, необмежений асортимент якісної продукції (послуг); 3) галузь із високим внеском у загальний соціально- економічний поступ (ВВП, податки, зайнятість, оплата праці, задоволення потреб населення, вплив на місцевий розвиток, створення нових виробництв, покращання соціальної і бізнес- інфраструктури тощо); 25 Борисова Т. М. Конкурентоспроможність галузі: детермінанти формування та сучасні методи оцінювання. Вісник Хмельницького національного університету. 2011. № 6, т. 1. С. 54-60; Васильців Т. Г. Економічна безпека підприємництва України: стратегія та механізми зміцнення : монографія. Львів : Арал, 2008. 386 с.; Ковалець Б. М. Теоретико-методологічні підходи до трактування сутності конкурентоспроможності галузі. Фінансова система України. Наукові записки. Серія «Економіка». 2010. Вип. 13. С. 335-341; Збарський В. К., Місевич М. А. Конкурентоспроможність високотоварних сільськогосподарських підприємств : монографія / за ред. В. К. Збарського. Київ : ННЦ ІАЕ, 2009. 310 с.; Шнипко О. С. Конкурентоспроможність України в умовах глобалізації : автореф. дис. … д-ра екон. наук : 08.00.03. Київ, 2008. 35 с. 19 4) галузь, яка акумулює та ефективно використовує ресурсне забезпечення (інвестиції, фінансові ресурси, трудовий капітал, матеріально-технічну та техніко-технологічну базу, нематеріальні активи, інформаційно-комунікаційні ресурси тощо); 5) галузь, що найбільш прогресивна, де висока інноваційна активність, створюються та використовуються об’єкти інтелектуальної власності, впроваджуються сучасні передові досягнення науки й техніки, розвинуті інформаційно- комунікаційні технології, робиться вагомий внесок у розвиток освіти і науки, розбудову інфраструктури інноваційно- технологічної діяльності. На думку автора, саме поєднання всіх зазначених аспектів дає підстави говорити про повноцінне трактування конкурентоспроможності сектору економіки, виду економічної діяльності, галузі. При цьому чинник технологічності конкурентоспроможності провідний і робить достатньо потужний внесок і в ефективність, і в становлення виробничої бази, і в соціально-економічний розвиток, і у формування та ефективне використання матеріальних і нематеріальних ресурсів та активів, які акумульовані суб’єктами господарювання в рамках галузі, секторі економіки і т. д. Технологічна, як і загальна конкурентоспроможність кожного виду економічної діяльності, робить свій вагомий внесок у зміцнення конкурентоспроможності національної економіки. Підтвердження цього знаходимо в результатах сучасних наукових досліджень з проблем державної політики у сфері формування системи конкурентоспроможності економіки та її секторів. До прикладу, у праці «Безпека та конкурентоспроможність економіки України в умовах глобалізації» колектив авторів – представників Національного інституту стратегічних досліджень – зазначає, що глобалізація та новий рівень конкуренції між державами все більше актуалізує важливість чинника технологічної конкурентоспроможності, а в підсумку – 20 економічної безпеки кожної країни, яка прагне бути економічно суверенною 26. Хоча потрібно зауважити, що в цьому дослідженні конкурентоспроможність національної економіки більшою мірою розглядається з позиції зовнішньоекономічної безпеки як її спроможність забезпечувати масштабний і ефективний зовнішньоторговельний обмін та гарантувати власну зовнішньоторговельну безпеку. Певною мірою це закономірно, оскільки «полем» конкурентної боротьби, власне, й виступає світовий ринок, на якому й відбувається конкуренція, а інноваційно-технологічний розвиток дозволяє ефективніше здійснювати виробництво та забезпечувати пропозицію якісних і конкурентоспроможних вітчизняних товарів та послуг. З іншого боку, конкуренція ведеться й на внутрішньому ринку, не лише в економічній (чи суто торговельній), а й соціальній та інших сферах, інструментом конкуренції є не тільки товари (послуги), а кінцевою метою – грошові засоби у вигляді доходу і прибутку. Сучасна світова конкуренція – це ще й боротьба за високу якість життя населення, безпеку внутрішнього ринку, право вважатися світовим чи регіональним лідером у соціальній, економічній, політичній, гуманітарній, культурній та інших царинах розвитку. Це дає підстави до трактування зовнішньоторговельного напряму лише однією зі складових конкурентоспроможності національної економіки. У монографії «Механізми та функціонально-структурні інструменти забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в умовах сучасних загроз економічної безпеки» зв’язкам інноваційно-технологічного розвитку та забезпечення високого рівня конкурентоспроможності національної економіки також приділяється достатньо висока увага 27. Водночас науковці розглядають конкурентоспроможність економіки крізь призму так званого «функціонально- структурного аспекту» у вигляді поєднання функціональних і 26 Безпека та конкурентоспроможність економіки в умовах глобалізації : монографія / за ред. О. С. Власюка. Київ : НІСД, 2017. С. 5-7. 27 Механізми та функціонально-структурні інструменти забезпечення конкурентоспроможності національної економіки в умовах сучасних загроз економічної безпеки : монографія / за ред. Т. Г. Васильціва, Р. Л. Лупака. Львів : Вид-во ННВК «АТБ», 2019. С. 365-422. 21 структурних характеристик системи національного господарства. Відповідно до цього стан конкурентоспроможності є не так здатністю переваги в конкурентній боротьбі, як якістю державної політики у сфері функціональних і структурних змін та зрушень. Фактично, науковці ведуть мову про передумови конкуренто- спроможності національної економіки, що в цілому правильно, адже говорити про потенціал конкурентоспроможності без передумов для цього не доводиться. Звернімо увагу, що до функціональних сфер Т. Васильців та Р. Лупак відносять макроекономіку, виробничий сектор, фінанси, інвестиції та інновації, інформаційні технології, зовнішньоекономічну діяльність, інтелектуально-кадровий потенціал, а до структурних – зміни у сферах підприємництва, легалізації, імпортозаміщення, інноваційно-технологічної конкурентоспроможності, фінансово- ресурсного забезпечення. Багато уваги змістово-типологічним, а також методико- структурним аспектам конкурентоспроможності економіки приділено в дослідженнях А. Сухорукова та Ю. Харазішвілі, які в праці «Моделювання та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів України» розглядають аналізоване поняття з погляду ефективності у сферах інвестицій, інновацій, фінансів, енергетики, зовнішньої торгівлі, продовольства, соціальної політики, демографії 28. Окрема роль відводиться питанням інноваційності як важливого чинника конкурентоспроможності та моделюються зв’язки інноваційно-технологічної активності й базисних параметрів економічної та соціальної компонент розвитку. Питання конкурентоспроможності України та її економіки перебувають у фокусі наукових досліджень В. Горбуліна та А. Качинського, які забезпечення конкурентоспроможності визначили базисним пріоритетом державної політики у сфері національної безпеки 29. На конкурентоспроможності національної економіки як домінантній умові соціально-економічної модернізації України 28 Сухоруков А. І., Харазішвілі Ю. М. Моделювання та прогнозування соціально-економічного розвитку регіонів України : монографія. Київ : НІСД, 2012. С. 228-238. 29 Горбулін В. П., Качинський А. Б. Стратегічне планування: вирішення проблем національної безпеки : монографія. Київ : НІСД, 2010. С. 7-18. 22 наголошує й М. Паламарчук, який застосовує так званий «середовищний підхід», доходячи висновку, що конкурентоспроможна економіка є результатом якісної й ефективної політики влади з усунення бар’єрів для конкуренції та створення економічної бази для якісних публічних послуг, забезпечення соціальних гарантій, розвитку кооперації в суспільстві, економіці та соціальній сфері 30. Конкурентоспроможність економіки з позиції умови розвитку всіх територіальних утворень, зокрема міст, трактується й у дослідженнях О. Карого. Так, на його думку, це і ключова характеристика, і основа сталого розвитку територій. Конкурентоспроможність є здатністю розвинути ключові (з огляду на потенціал розвитку) галузі економіки, здійснювати якісне стратегування і планування їх подальшого функціонування, спроможністю втілити ці плани в життя і забезпечити позитивний вплив на розвиток території, підвищення рівня якості життя населення, збереження екологічної ситуації тощо 31. Про сутнісно-змістові характеристики конкурентоспроможності національного господарства можна судити й у підсумку аналізування структури методичних рекомендацій, які застосовуються провідними міжнародними фінансово-економічними організаціями з такою метою. До прикладу, Індекс глобальної конкурентоспроможності, що розраховується Всесвітнім економічним форумом, оперує 114 показниками, які об’єднані у 12 груп: інституції, інфраструктура, макроекономічна стабільність, охорона здоров’я і базова освіта, вища освіта та професійна підготовка, якість функціонування внутрішнього ринку, стан розвитку фінансового сектору, технологічна готовність, обсяги внутрішнього ринку, стан розвитку підприємництва, інноваційна активність 32. Індекс конкурентоспроможності розраховує й Міжнародний центр конкурентоспроможності. В його основі – понад 300 30 Паламарчук М. О. Виклики модернізації в Україні: політичні аспекти : монографія. Київ : НІСД, 2014. С. 147. 31 Карий О. І. Комплексний розвиток міст: теорія та методологія стратегічного планування : монографія. Львів : Вид-во Львів. політехніки, 2011. С. 4-5. 32 The Global Competitiveness Report 2018 / Prof. Klaus Schwab (Ed.). Geneva : World Economic Forum, 2018. 658 p. URL: http://www3.weforum.org/docs/GCR2018/05FullReport/ TheGlobalCompetitivenessReport2018.pdf. http://www3.weforum.org/docs/GCR2018/05FullReport/ 23 критеріїв ефективності функціонування економіки, влади та бізнесу, стану розвитку інфраструктури 33. Певною мірою функції оцінювання і рейтингування економік за рівнем конкурентоспроможності національного господарства виконує й Індекс Світового банку Doing Business 34. При розрахунку індексу оперують 120 індикаторами, об’єднаними в 11 груп параметрів: започаткування власної справи, отримання дозволу на будівництво, підключення до електромереж, реєстрація майна, доступність кредитів, захист інвесторів, сплата податків, міжнародна торгівля, примусовість виконання контрактів, можливості з вирішення проблем неплатоспроможності та якість регулювання ринку праці. На думку автора, методики, які використовують провідні фінансово-економічні організації, та результати розрахунків і складання відповідних рейтингів мають неабияке значення для розуміння сутності та спостереження за станом конкурентоспроможності національних економік. Але надто широкий склад індикаторів робить висновки дещо заплутаними й необґрунтованими. Низка показників характеризується високим рівнем колінеарності, не враховується внесок того чи іншого параметра у стан конкурентоспроможності, багато критеріїв не має безпосереднього стосунку до економіки. Тому отримувані індекси більше свідчать про стан соціально-економічного розвитку країни, аніж про рівень конкурентоспроможності її економіки. Важливими є й результати досліджень, де питання конкурентоспроможності національної економіки аналізуються в їх зв’язку з політикою інноваційно-технологічного розвитку. Так, О. Собкевич, досліджуючи питання реалізації промислово- інноваційної політики на стан економічної безпеки держави, зазначає: «… питання структурно-технологічної модернізації та повноцінного використання наявного інноваційного і науково- технологічного потенціалу є ключовими в контексті гарантування не лише конкурентоспроможності, а й економічної безпеки 33 IMD World Competitiveness Ranking 2018. URL: https://www.imd.org/wcc/world-competitiveness-center- rankings/world-competitiveness-ranking-2018/. 34 Doing business. URL: http://russian.doingbusiness.org/. 24 держави» 35. Науковці С. Давимука і Л. Федулова, ідентифікуючи аспекти нової парадигми регіональної інноваційної політики ЄС, наголошують на наявності тісного, прямого і безпосереднього зв’язку між інноваційною політикою держави, орієнтованою на формування й ефективне використання науково-технологічного потенціалу, та забезпеченням належних основ і засад конкурентоспроможності національної економіки 36. Для цього розробляються, реалізуються та детально контролюються заходи, перевіряється якість та ефективність національних і регіональних стратегій та програм підтримки і стимулювання реалізації політики інноваційно-технологічного розвитку економіки та її базових галузей. Продовження висновків у цьому ж руслі знаходимо в тих же авторів у праці «Креативний сектор економіки: досвід та напрями розбудови», де науковці на основі вивчення досвіду Великобританії, Німеччини, США, інших країн ЄС та Південно- Східної Азії доводять тісноту зв’язків інноваційно- технологічного розвитку, інклюзивних інновацій та креативної економіки, сталого соціально-економічного зростання 37, зазначаючи, що це той «трикутник», на якому базується конкурентоспроможність національного господарства. У підсумку узагальнення наукових поглядів на поняття конкурентоспроможності національного господарства є підстави стверджувати, що це характеристика місця економіки в системі міжнародного поділу праці, інвестиційної привабливості, інклюзивності економічного зростання, стану розвитку й реалізації експортного потенціалу, здатності забезпечити продукування національного продукту належної якості і високого рівня попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках. Очевидно, що технологічна конкурентоспроможність є складовим елементом загальної системи конкурентоспроможності економіки. Її сутність дещо 35 Собкевич О. В. Перспективи реалізації інноваційної політики у промисловості України: вплив на економічну безпеку держави : монографія. Київ : ДКС Центр, 2015. С. 248. 36 Давимука С. А., Федулова Л. І. Регіональні інноваційні екосистеми: напрями розбудови в умовах європейської інтеграції : монографія. Львів : ДУ «ІРД ім. М. І. Долішнього НАН України», 2016. С. 56-67. 37 Давимука С. А., Федулова Л. І. Креативний сектор економіки: досвід та напрями розбудови : монографія. Львів : ДУ «ІРД ім. М. І. Долішнього НАН України», 2017. С. 155-204. 25 конкретизованіша, хоча ще не набула надто активного поширення в економічній літературі. Так, на думку Л. Лісовської, технологічна конкурентоспроможність є відображенням ефективності державної політики нагромадження і використання інтелектуального капіталу, що забезпечує зростання продуктивності праці, інноваційності та екологічності виробничо-технологічних і бізнес-процесів, підвищення рівня доданої вартості у наукоємних секторах економіки. Вона визначає такі параметри технологічної конкурентоспроможності економіки: 1) організація та економіка наукових досліджень; 2) якість системи освіти та інтелектуального капіталу; 3) впровадження інновацій та високих технологій, розвиток і доступність інформаційної інфраструктури 38. Хоча такий підхід дозволяє більшою мірою зрозуміти передумови, умови та середовище технологічної конкурентоспроможності економіки, але об’єктивно має право на існування й подальше уточнення. До прикладу, у дослідженні І. Козловського технологічна конкурентоспроможність трактується як здатність і готовність країни до впровадження сучасних технологій для підвищення продуктивності в базових галузях, використання інформації і інформаційно-комунікаційних технологій у суспільному розвитку 39. Науковець також додає такі важливі аспекти: технологічна конкурентоспроможність посилює потенціал реагування економіки на виклики глобальної конкуренції, забезпечує покращання виробничої й організаційно- господарської діяльності вітчизняних виробників, для її упровадження необхідні знання і високі технології, накопичення й ефективне використання інноваційного потенціалу не заради наслідування, а з метою використання внутрішніх інноваційно- виробничих можливостей. Багато уваги аспектам технологічної модернізації приділяє у власних дослідженнях Ю. Полунєєв, зазначаючи, що конкурентоспроможність є характеристикою здатності 38 Лісовська Л. С., Лущак Н. С. Аналіз шляхів підвищення технологічної конкурентоспроможності України. Вісник Національного університету "Львівська політехніка". 2010. № 683 : Проблеми економіки та управління. С. 365–366. 39 Козловський І. В. Технологічна конкурентоспроможність і її значення для економіки України. Ефективна економіка : електрон. наук. фахове вид. URL: http://scholar.google.com.ua/ scholar_url?url=http%3A%2F%2Fwww.irbis-nbuv.gov.ua. http://scholar.google.com.ua/ 26 національного господарства створити такі внутрішні та зовнішні умови, які дозволяють здійснювати виробництво якісних і затребуваних на внутрішньому та міжнародних ринках товарів (послуг), використовувати відповідні результати для зростання доходів і якості життя населення 40. Ключовим чинником і умовами відповідних зрушень, на думку науковця, слугують інновації з ухилом в сторону технологічних нововведень. Додамо, що аналогічним сутнісно-змістовим характером наділена більшість вітчизняних і зарубіжних досліджень в аналізованій сфері. Таким чином, існують об’єктивно існуючі взаємозв’язки і впливи між різними рівнями і базисними та технологічними засадами конкурентоспроможності (рис. 1.1). Отже, ведемо мову про сутнісно-змістовий і процесно- функціональний блоки поняття і характеристик конкурентоспроможності, у структурі яких визначальне місце відводиться технологічному аспекту. На думку автора, під технологічною конкурентоспроможністю національного господарства потрібно вважати її провідну складову, яка характеризує сучасність і прогресивність, рівень поширення використовуваних технологій, якість системи їх продукування, залучення та впровадження, ресурсне забезпечення й ефективність використання. Якщо конкурентоспроможність національної економіки є складною багаторівневою системою, що визначається знизу вгору (конкурентоспроможність: продукції (послуг)  підприємства  виду економічної діяльності, галузі, сектору  національного господарства), то аналогічні процеси притаманні і її технологічній складовій. Водночас базування на такій стратегії дає імпульси згори донизу – стосовно питань стратегування розвитку галузей і секторів економіки, модернізації виробництва й техніко-технологічної бази, удосконалення продукції, створення її нових взірців у руслі якнайглибшої і всеосяжної інноваційно-технологічної модернізації. 40 Полунєєв Ю. В. Технологія економічного прориву: конкурентоспроможність країни та визначення стратегічних орієнтирів. Демографія та соціальна економіка. 2008. № 2. С. 30. 27 Рис. 1.1. Змістові характеристики та місце технологічної конкурентоспроможності в багаторівневій системі конкурентоспроможності національної економіки (авторська розробка) Сутнісно-змістовий блок Процесно-функціональний блок Конкурентоспроможність підприємства Здатність суб’єкта господарювання перемагати в конкурентній боротьбі за господарські ресурси та ринки збуту продукції (послуг) Конкурентоспроможність галузі, сектору економіки Умови господарювання, структурно-функціональні характеристики та вимоги, що забезпечують кращі показники розвитку, соціально-економічну ефективність та роль в економіці Конкурентоспроможність національного господарства Місце економіки в системі міжнародного поділу праці, інвестиційна привабливість, інклюзивність економічного зростання, стан розвитку і реалізації експортного потенціалу, здатність забезпечити продукування національного продукту належної якості і високого рівня попиту на внутрішньому та зовнішньому ринках  формування міжгалузевих  модернізація бізнес- та виробничо-технологічних процесів;  розробка і впровадження інноваційних рішень та продуктів;  застосування інформаційних технологій;  формування інтелектуального капіталу;  розвиток та стимулювання інтелектуальної творчої діяльності, інноваційної активності персоналу;  формування постійно діючих систем управління розробкою, створенням і впровадженням на ринок новинок, більш якісної продукції (послуг);  розвиток ринку технологій, інновацій, інноваційно-техно- логічних систем; інтелектуальної власності;  зростання продуктивності, ефективне використання інтенсивних чинників;  створення технологічно-експериментальних виробництв, майданчиків розробки і впровадження технологій;  інноваційно-технологічна модернізація техніко-технологічної та матеріально-технічної бази виробництва;  формування інтелектуально-кадрового, інвестиційного, фінансового, інформаційно-технологічного забезпечення суб’єктів реального сектору економіки;  поширення ідеології становлення й розвитку бізнесу на засадах інновацій та прогресивних технологій, інтелектуалізації Технологічна конкурентоспроможність Провідна складова конкурентоспро- можності економіки, що характеризує сучасність і прогресивність, міру поширення використовуваних технологій, якість системи їх продукування, залучення та впровадження, ресурсне забезпечення та ефективність використання Конкурентоспроможність продукту споживача потреби задовольняти та здатності тиками вартості кращими характерис- збут продукції (послуг) з виробництво та 28 Зазначене слід розглядати як так звану «петлю» послідовності забезпечення технологічної конкурентоспроможності в багаторівневій системі національного господарства. Розвиваючи ці та інші положення технологічної конкурентоспроможності економіки, доходимо висновку про врахування в її оцінюванні таких аспектів, як технологічна (показує наявність і міру впровадження сучасних передових технологій), інноваційна (стан, масштаби й ефективність інноваційної діяльності), інтелектуальна (обсяги та якість процесів створення й використання об’єктів інтелектуальної власності), інфраструктурна (рівень розвитку і дієздатність інноваційно-технологічної інфраструктури), ресурсна (достатність, якість і доступність ресурсного забезпечення технологічної модернізації) та середовищна (сприятливість середовища для планових інноваційно-технологічних змін і зрушень) компоненти (рис. 1.2). Цим аспектам оцінювання (так званого «методичного бачення» сутнісно-змістової структури) технологічної конкурентоспроможності відповідають власні аспекти забезпечення, іншими словами – об’єкти впливу в рамках державної політики управління процесами інноваційно- технологічного розвитку та посилення технологічної конкурентоспроможності економіки. Не менш важливим теоретико-методичним підґрунтям у контексті державного регулювання є те, що, на відміну від загальних аспектів конкурентоспроможності, технологічна конкурентоспроможність об’єктивно не статичне, а динамічне поняття. Більше того, стверджувати про готовність забезпечити прийнятний рівень технологічної конкурентоспроможності у стратегічній перспективі можливо лише за умови якісної й ефективної інноваційно-технологічної політики, що була впроваджена в попередніх часових періодах. Відповідно, політика технологічної конкурентоспроможності економіки об’єктивно має стратегічний характер і реалізується передовсім не за принципами наслідування, а за принципами випередження. 29 Рис. 1.2. Декомпонування технологічної конкурентоспроможності економіки в аспектах її оцінювання та забезпечення (авторська розробка) ТЕХНОЛОГІЧНА КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ ЕКОНОМІКИ Аспекти оцінювання  Технологічна компонента  загальний рівень сучасності технологій, технологічний уклад економіки;  якість технологій у базових галузях, реальному секторі економіки;  наявність проривних технологій  Інноваційна компонента  стан та динаміка інноваційної активності;  структурні характеристики інноваційної діяльності;  рівень впровадження інновацій  Інтелектуальна компонента  винахідницька активність населення;  обсяги створення і рівень використання в економіці об’єктів інтелектуальної власності  Інфраструктурна компонента  чисельність діючих об’єктів інфраструктури підтримки інноваційно- технологічної діяльності та їх інституційні можливості;  наявність об’єктів (інституцій) налагодження міжгалузевої та міжсекторальної співпраці в рамках інноваційно-технологічної діяльності  Ресурсна компонента  стан та ефективність використання інтелектуального потенціалу;  доступність венчурного інвестування;  стан розвитку і співпраці зі сектором інформаційних технологій  Середовищна компонента  характеристики ринку інтелектуальної власності, інновацій та високих технологій;  якість середовища економічної мотивації інноваційно-технологічної діяльності;  якість правової системи захисту результатів інноваційно-технологічної діяльності Аспекти забезпечення  Технологічний розвиток  впровадження стратегій і програм технологічного розвитку економіки;  стимулювання технологічної модернізації в реальному секторі;  фінансово-інвестиційна підтримка галузей з високим потенціалом розвитку  Інноваційна активність і ефективність  інтеграція наукового та освітнього секторів до розробки інновацій;  економічне стимулювання створення і комерціалізації інновацій у базових видах економічної діяльності  Інтелектуальний потенціал  перетворення креативних ідей на інтелектуальні бізнес-продукти;  формування банків і баз даних з об’єктами інтелектуальної власності  Інфраструктурна підтримка  планування та системна підтримка створення і нарощування обсягів діяльності інституційних елементів інфраструктури інноваційно- технологічної діяльності;  нарощування попиту на послуги інфраструктурних організацій підтримки інноваційно-технологічної діяльності  Ресурсне забезпечення  підготовка якісного кадрового забезпечення;  поліпшення інвестиційної привабливості та розвиток міжгалузевої співпраці в інноваційній сфері;  Чинник середовища  становлення елементів та формування прозорого конкурентного ринку інтелектуальних бізнес-продуктів;  зорієнтованість усіх складових економічної політики на стимулюванні впровадження технологічних інновацій;  удосконалення системи правового захисту інтелектуальних продуктів, упровадження інституту омбудсмена 30 Виникає питання: чи може така політика бути прерогативою «слабших» економік (з огляду на потребу в потужному інвестиційно-ресурсному забезпеченні, якісному кадровому потенціалі, сформованій інноваційно-технологічній інфраструктурі, функціонуванні ринків інновацій та інтелектуальної власності, дієвій судовій системі та наявності органів контролю й захисту прав на інновації і технології)? На думку автора, відповідь на це питання: так. Але при цьому необхідно провести чіткий аудит наявного інноваційно- технологічного потенціалу, глибокий аналіз внутрішнього й зовнішнього економічного середовища та ідентифікувати галузево-функціональні пріоритети забезпечення технологічної конкурентоспроможності держави, економіко-політичний потенціал їх реалізації. Важливо також чітко розуміти системні характеристики технологічної конкурентоспроможності економіки на поточному етапі соціально-економічного поступу держави, вивчення теоретико-методичних засад яких є предметом наступного підрозділу дослідження. 1.2. Системні характеристики технологічної конкурентоспроможності національного господарства Певні структурні аспекти, зокрема й у частині оцінювання та забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки, визначені у попередньому підрозділі дослідження. Йдеться про елементи складу із технологічною, інноваційною та інфраструктурною компонентами, а також параметри забезпечення з інфраструктурною, ресурсною і середовищною компонентами. Але доцільно наголосити, що комплексне і якісне управління процесами інноваційно-технологічного розвитку потребує ідентифікації відповідної повноцінної системи з усіма її складовими елементами. У рамках теорії систем прийнято класифікувати економічні системи на різні типи, види, класи тощо. Окремий акцент робиться на диференціації системи як об’єкта регулювання та управлінської системи (або системи 31 управління). Система технологічної конкурентоспроможності як об’єкт, власне, являє собою певну декомпозицію зі складових, підскладових (у разі необхідності), груп показників та безпосередньо індикаторів, що визначають її стан, структуру, динаміку, ефективність формування та розвитку тощо. Система (системні характеристики) технологічної конкурентоспроможності з позиції менеджменту (управління нею та процесами, пов’язаними з нею) стосується чіткої ідентифікації множини взаємопов’язаних елементів, які своєю сукупністю формують єдине ціле, взаємодіють між собою в рамках внутрішнього середовища та з елементами зовнішнього середовища, мають спільні мету і завдання, єдиний центр та структуру управління, внутрішньоуправлінську систему, коригувальні дії та заходи тощо. Класично, це такі базисні елементи, як суб’єкти та об’єкти політики, її мета, методи управління, принципи, функції та завдання, інструменти й засоби забезпечення. Обґрунтування типологічно-змістових характеристик, але й також і складу елементів системи управління технологічною конкурентоспроможністю національного господарства основується на результатах узагальнення та аналізу наявних на сьогодні досліджень і теоретико-методологічних висновків у цій сфері. Загалом вони формуються як у руслі аналізування безпосередньо технологічної конкурентоспроможності, так і в частині дослідження структурно-інституціональних зрушень, модернізаційних процесів, у контексті становлення конкурентоспроможних систем та економічної безпеки національної економіки. Безпосередні визначення суті поняття технологічної конкурентоспроможності знаходимо, як уже зазначалося, у працях Л. Лісовської та І. Козловського, зокрема це результат ефективності державної політики нагромадження і використання інтелектуального капіталу, впровадження сучасних технологій, використання інформаційних технологій, що забезпечує зростання продуктивності праці, інноваційності та екологічності виробничо-технологічних і бізнес-процесів, підвищення рівня https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9C%D0%BD%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%BD%D0%B0 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BB%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B7%D0%B0%D1%94%D0%BC%D0%BE%D0%B4%D1%96%D1%8F https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5 https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B5 32 доданої вартості у наукоємних секторах економіки. Суто аспект технологічної конкурентоспроможності аналізується й у працях І. Матюшенка 41. Науковець зазначає, що умовою технологічної конкурентоспроможності є ступінь розробки й міра використання в національній економіці, зокрема в її промисловому секторі, передових технологій. Йдеться про конвергентні (нано-, біо-, інфо-, когнітивні, NBIC-) технології. Особливістю авторського підходу можна вважати специфічне трактування мети забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Так, попри досягнення здатності економіки конкурувати, значущість створення і впровадження передових технологій полягає у вирішенні сучасних глобальних проблем людства, як-от: міграція, бідність, депопуляція, старіння, брак продовольства, погіршення екології, вичерпання природних та енергетичних ресурсів, розвиток альтернативної енергетики тощо. У результатах дослідження І. Матюшенка містяться положення, які дозволяють уточнювати й розвивати системні характеристики та елементи системи управління технологічною конкурентоспроможністю економіки. Це, до прикладу, суб’єкти системи. Такими є вищі органи державного управління і регулювання економікою. Більше того, інструментами впровадження державної політики у сфері технологічної конкурентоспроможності визначається низка державних стратегій і програм стосовно стимулювання та підтримки форсайтних досліджень, заходів із підвищення конкурентоспроможності промисловості, інноваційно- технологічного прориву, нарощування обсягів вітчизняного експорту, розвитку високотехнологічних виробничих комплексів. Згадуються й принципи регулювання. Це використання переваг та потенціалу четвертої промислової революції на корпоративно-коопераційних засадах, забезпечення безпечності (зокрема кібербезпеки) мереж, врахування чинника заміщення людської праці, досягнення інтересів усіх суб’єктів. Попри їх часткову дискусійність (особливо в частині актуальності) 41 Матюшенко І. Ю. Технологічна конкурентоспроможність України в умовах нової промислової революції і розвитку конвергентних технологій. Проблеми економіки. 2016. № 1. С. 109-111. 33 принципи безпеки, а також диверсифікації зайнятості мають провідне значення в контексті державного регулювання технологічної конкурентоспроможності, адже втрата ідеї в цій сфері коштує надто дорого (і з позиції масштабу інвестицій, і з позицій часових втрат), а проблеми безробіття тісно корелюють зі створенням і впровадженням виробничих технологій. До когорти дослідників проблеми технологічної конкурентоспроможності економіки належить також В. Мунтіян. Натомість, науковець вважає, що технологічність – це лише засіб, інструмент досягнення мети значно вищого порядку, яка полягає в необхідних структурних змінах. Відтак, говорячи про ті положення, які значною мірою характерні для технологічної конкурентоспроможності, В. Мунтіян зазначає: «…структурна конкурентоспроможність комплексно характеризує виробничо- технологічний та експортний потенціал держави, здатність стимулювати зростання стандартів якості життя, виробляти і пропонувати на зовнішньому і внутрішньому ринках товари і послуги з вищим рівнем якості і конкурентоспроможності… на засадах сформованої системи інновацій, наукових досліджень, технологічних розробок, творчого потенціалу вчених та інженерів» 42. У дослідженнях науковця високим прикладним значенням характеризуються розробки, пов’язані з обґрунтуванням інструментів (важливість яких переводить їх у ранг механізмів державного регулювання) державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки. Це, по-перше, утвердження країни як високотехнологічної держави; по-друге, формування сприятливого середовища для становлення й розвитку економіки знань; по-третє, формування та ефективне використання гуманітарного капіталу; по-четверте, комплексна і системна інформатизація суспільства. Не применшуючи важливості зазначених інструментів, потрібно вести мову й про мотивацію бізнесу (суб’єкти якого, власне, й забезпечують інвестування та є безпосередніми виконавцями заходів), становлення й розвиток інфраструктури 42 Мунтіян В. І. Конкурентоспроможність національної економіки як головний критерій економічної безпеки. Механізм регулювання економіки. 2009. № 2. С. 159-170. 34 технологічної конкурентоспроможності національного господарства та наголосити на важливості саме інтелектуально- кадрового потенціалу в рамках гуманітарного капіталу нації. У схожому контексті розглядає зміст і наслідки забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки Д. Покришка, підкреслюючи в дослідженні «Структурні чинники забезпечення конкурентоспроможності економіки України», що сучасна конкурентоспроможність визначається товарною і технологічною структурою промислового виробництва та зовнішньої торгівлі, інноваційною активністю, а також мірою трансформації національних інститутів, що її визначають, у тому числі за участі іноземного капіталу 43. Логіка міркувань автора в цілому зрозуміла та справедлива, а узагальнення результатів дослідження в комплексі дає підстави стверджувати, що під технологічною конкурентоспроможністю розуміються обсяги й асортимент впроваджених передових технологій, інвестиційна модернізація базових галузей, стан функціонування наукоємних та високотехнологічних виробництв, високотехнологічного експорту, якість дії інституційних чинників структурних змін. На думку Д. Покришки, технологічна конкурентоспроможність є об’єктом державної економічної політики, отже, головним суб’єктом її планування, організації, реалізації та контролю ефективності є центральні і галузеві органи державного управління. Але, знову ж таки, її реалізація може об’єктивно унеможливлюватися за умови консервування технологічно застарілих виробництв, низького рівня інноваційної та підприємницької активності, відсутності суб’єктів венчурного бізнесу тощо. Ці обставини змушують вести мову про підприємства реального сектору економіки, а також представників освітнього, наукового секторів, інвестиційного та банківського капіталу, суб’єктів інституційної інфраструктури як не менш важливих суб’єктів у рамках системних характеристик управління процесами формування технологічної конкурентоспроможності 43 Покришка Д. С. Структурні чинники забезпечення конкурентоспроможності економіки України. Стратегічні пріоритети. 2006. № 1. С. 102. 35 національного господарства. Перспективним підходом до забезпечення раціонального складу суб’єктів управління технологічною конкурентоспроможністю може стати виконання ними збалансованої системи функцій, у тому числі в узгодженні з процесами гарантування економічної безпеки держави під час переходу до засад технологічної економіки. Саме тому корисними в цьому сенсі є висновки, зроблені Д. Покришкою стосовно ідентифікації найгостріших і системних загроз безпеці, як-от: підвищення рівня конкуренції за глобальні інноваційно- технологічні та інтелектуально-кадрові ресурси, недовикористання (вичерпування) інноваційно-технологічного потенціалу держави, монополізація капіталу в низькотехнологічних та фінансовому секторах, зростання інституційних бар’єрів на міжнародному ринку інновацій та інтелектуальної власності тощо. Звернімо увагу, що в низці досліджень, де аналізуються питання і проблеми, дотичні до технологічної конкурентоспроможності, відповідні тенденції отримали назву інноваційно-технологічної модернізації. До прикладу, К. Бужимська в цьому ключі зазначає: «… це міра впровадження нових чи удосконалених конкурентних технологій, а також організаційно-технічних рішень у всіх сферах економічної та соціальної систем країни, що орієнтовані на підвищення їх ефективності» 44. Водночас, попри визнання автором того, що результати модернізації в кінцевому підсумку проявляються на макроекономічному рівні, є однією з ключових умов конкурентоспроможності економіки, науковець значною мірою зміщує акценти на мікрорівень, стверджуючи, що безпосередніми суб’єктами модернізації економіки є функціонально-лінійні керівники на рівні бізнесу, що відповідають за техніко- технологічне, організаційно-управлінське та фінансово-ресурсне забезпечення технологічної модернізації. Достатньо високе теоретико-прикладне значення мають і 44 Бужимська К. О. Деякі складові теоретико-методологічної бази інноваційно-технологічної модернізації. Вісник Житомирського державного технологічного університету. 2009. № 4 (50). С. 202-207. 36 висновки щодо наявності потенціалу технологічної модернізації та забезпечення конкурентоспроможності. Це одна сторона справи. Але інша, не менш важлива, криється в тому, що є ще аспекти ефективного використання наявного техніко- технологічного потенціалу, а також – відтворення сукупного потенціалу і його складових. На думку автора, усі ці питання не в змозі охопити керівництво підприємств. Тут мають бути державницьке стратегічне бачення і відповідна політика, спрямована на формування середовища, умов і засад активізації процесів зміцнення технологічної конкурентоспроможності національного господарства. Зауважимо, що питанням технологічної модернізації економіки в науковій літературі приділено доволі багато уваги. Це, зокрема, результати досліджень таких науковців, як А. Гальчинський, Ю. Кіндзерський, Л. Федулова, О. Шкурупій 45 та ін. Загалом дослідження праць зазначених науковців дає підстави для висновку про трактування технологічної модернізації економіки як якості державної політики щодо формування інституційного і макроекономічного середовища, ринкової кон’юнктури, орієнтованих на системну й комплексну інноваційну активність, імпорт, створення, апробацію і використання сучасних передових технологій у базових видах економічної діяльності. На думку Ю. Кіндзерського, невід’ємним та значною мірою висхідним елементом системи управління технологічним розвитком є ідентифікація місії держави та її економіки. Існують різні сценарії її формулювання. До прикладу, виступ світовим виробником і постачальником якісних товарів, міжнародним транзитером транспортних послуг і товарних потоків, створення соціальної держави. Лише на засадах бачення місії можуть визначатися стратегічні пріоритети державної політики, але, 45 Економіка знань: виклики глобалізації та Україна : монографія / під заг. ред. А. П. Гальчинського, С. В. Льовочкіна, В. П. Семиноженка. Харків : ХФ НІСД, 2004. 262 с.; Кіндзерський Ю. В. Промисловість України: стратегія і політика структурно-технологічної модернізації : монографія / НАН України, ДУ «Ін-т екон. та прогнозув. НАН України». Київ, 2013. 536 с.; Федулова Л. І. Технологічна політика в системі стратегії економічного розвитку. Економіка і прогнозування. 2010. № 1. С. 22-38; Шкурупій О. В. Інтелектуальний капітал в умовах становлення постіндустріального суспільства: імперативи глобального економічного розвитку та орієнтири для України : монографія. Полтава : РВВ ПУЕТ, 2010. 303 с. 37 своєю чергою, відповідні стратегічні завдання мають бути комплексними й узгоджуватися між собою в рамках системи стратегічних планових документів – довгострокового (25–30 років), середньострокового (10–15 років) та поточного (до 5 років) характеру. Погоджуючись із такими висновками, потрібно додати, що технологічна конкурентоспроможність апріорі категорія складна, мультисистемна і полігалузева. Тому її забезпечення потребує ретельного планування й узгодженості державної політики на різних рівнях управління, у різних функціональних сферах, галузевих підсистемах тощо. Саме це зумовлює критичну важливість комплексного стратегічного підходу до планування та реалізації державної технологічної політики в руслі формування конкурентоспроможності. При цьому визначаються три базисні вектори фокусування державного регулювання: перший – структурні зміни в системі національного господарства, другий – інноваційно-технологічна модернізація реального сектору економіки, третій – формування достатнього інвестиційного забезпечення розвитку процесів зміцнення технологічної конкурентоспроможності. Окрема надважлива роль у зазначених процесах відводиться створенню інтегрованих структур, причому різних рівнів, типів і форм – від крупних інтегрованих виробничо-торговельних систем до кластерів, а також дрібних форм кооперації. Важливо, аби відповідна інституційна інфраструктура інтеграції забезпечувала нарощування можливостей і потенціалу стосовно фінансово-інвестиційного, інтелектуально-кадрового, техніко- технологічного, матеріально-технічного, інформаційного та іншого забезпечення для модернізації виробництва, створення, залучення і впровадження сучасних та передових технологій. Має право на існування й інший підхід, пов’язаний з питаннями не так конкурентоспроможності, як економічної безпеки національної економіки. Відомо, що питання конкурентоспроможності та економічної безпеки тісно пов’язані між собою. Їх часто ототожнюють з «різними сторонами одного й того ж». І перше, і друге є системною комплексною характеристикою стану розвитку та ефективності 38 функціонування економіки, коли перша відображає міру здатності перемагати в конкурентній боротьбі з іншими економіками країн світу, а друге – захищеності і спроможності зберігати стан стійкості за будь-якого розвитку ситуації, формування зовнішніх і внутрішніх запобіжників та умов. Справедливим видається й висновок про те, що ефективна державна політика забезпечення інноваційно-технологічної безпеки є однією з умов здатності економіки протидіяти ризикам і загрозам у частині більш якісної і технологічно оснащеної продукції конкурентів. А це шлях до конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, а відтак і національного господарства. Саме тому слушно розглядати аспекти технологічної конкурентоспроможності й з позиції економічної безпеки чи її науково-технологічної, інноваційної або ж інноваційно- інвестиційної компонент. Саме таку форму подання системних характеристик технологічної конкурентоспроможності економіки використовують автори праці «Економічна безпека та національна конкурентоспроможність в умовах глобалізації» 46. Беззаперечно, що науково-технологічна чи інноваційно- інвестиційна компоненти економічної безпеки суттєвою мірою визначають здатність економіки конкурувати та витримувати конкуренцію на зовнішньому і внутрішньому ринках. Але важливо розуміти й те, що питання безпеки локалізуються навколо протидії ризикам та загрозам (зниження інноваційної активності, втрати інноваційно-технологічного потенціалу, занепаду інфраструктури інноваційної діяльності, погіршення інтелектуально-кадрового потенціалу, витоку інформації про перспективні розробки тощо), тоді як конкурентоспроможності – мають ширший діапазон і стосуються інноваційно- технологічного розвитку, реалізації інноваційного потенціалу держави, причому не лише у сфері економіки, а й суспільно- політичного життя, соціальної системи, якості буття і праці людей, іміджу та інвестиційної привабливості країни. Проблема науково-технологічної безпеки в системі технологічної конкурентоспроможності економіки набула 46 Ляшенко О. М., Плескач Б. В., Бантуш В. К. Економічна безпека та національна конкурентоспроможність в умовах глобалізації. Культура народов Причерноморья. 2009. № 161. С. 113-114. 39 поширення і в дослідженнях М. Денисенка та С. Бреуса. Так, науковці у власних дискурсах доходять висновку, що науково- технологічна безпека – ключовий вектор політики забезпечення економічної безпеки держави за глобальної конкуренто- спроможності і визначає здатність як товаровиробників, так і країни в цілому конкурувати на сучасних світових ринках високотехнологічної продукції (товарів, робіт, послуг). Зв’язки між науково-технологічною безпекою та технологічною конкурентоспроможністю національного господарства простежуються за таких принципів (підходів) державного регулювання: узгодження і тісний зв’язок інвестицій з інноваціями, високе цільове призначення та ефективність науково-технічних робіт і витрат на їх фінансування, становлення ключових елементів мінімізації ризиків інноваційно- технологічної діяльності, орієнтація на відтворювальний тип виробництва, інтеграція до міжнародного науково- технологічного простору, широкомасштабний розвиток інформаційних технологій, досягнення оптимально-природного рівня імпортозалежності внутрішнього ринку 47. Вочевидь, що таке бачення має якнайширшу підтримку в науково-експертних колах. Хоча певної дискусійності в контексті технологічної конкурентоспроможності може набувати аспект імпортозалежності, адже в стратегії досягнення технологічного лідерства багато успішних країн розпочинали власну політику з імпорту передових технологій, наслідування високотехнологічних країн, придбання патентів і свідоцтв тощо. Отже, усе ще слабким економікам із нереалізованим інноваційно- технологічним потенціалом важливо орієнтуватися на структурні характеристики в імпорті та досягати успіхів імпортозаміщення передусім у сегменті споживчих товарів (послуг), у тому числі за рахунок нарощування імпорту технологій, устаткування та обладнання з високим рівнем сучасності. «Така політика орієнтується не лише на зміцнення позицій вітчизняного виробника, нарощування обсягів виробництва і збуту, витіснення продукції некритичного імпорту, але й на 47 Денисенко М. П., Бреус С. В. Науково-технологічна безпека в умовах глобальної конкуренції. Вісник Київського національного університету технологій та дизайну. 2011. № 6. С. 227. 40 забезпечення міжнародної конкурентоспроможності країни», – зазначає О. Шнипко. При цьому, оскільки на зовнішніх ринках країни конкурують результатами власного виробництва (які за природних умов мають більш-менш рівну собівартість), то перемога залежить від конкурентних переваг, які здебільшого зводяться до таких трьох аспектів: 1) вартість виробництва та застосування новітніх технологій; 2) якість протекціонізму і регулювання експортно-імпортних процесів; 3) рівень оплати праці та політика формування кадрового потенціалу 48. Варто зазначити, що поняття конкурентоспроможності країни в цілому дискусійне. У наукових дослідженнях з проблем конкурентоспроможності більшого поширення набула конкурентоспроможність економіки країни. З політичного погляду, національна економіка тут лише окрема складова. Іншими компонентами конкурентоспроможності слугують інтернаціоналізація, уряд, фінанси, інфраструктура, менеджмент, наука та технології, соціально-гуманітарні показники 49. На думку автора, зазначене є, навпаки, аргументами на користь того, що технологічну конкурентоспроможність слід розглядати дещо ширше, аніж лише як обсяги та міру впровадження сучасних передових технологій в економіці. Тут треба також вести мову й про застосування, впровадження і поширення технологій та технологічних рішень у системі державного управління, у фінансовому секторі, у функціонуванні інфраструктурних елементів, науково-освітньому середовищі, системі соціальних послуг, у гуманітарній сфері. У будь-якому разі все зводиться до якісного та ефективного функціонування соціально-економічної системи країни, а відтак і до її конкурентних переваг відносно інших країн у боротьбі за економічні ресурси та високий рівень якості життя населення. Практично в цьому ж руслі розвиваються дослідження О. Кірдіної, яка тісно пов’язує успішність державної політики техніко-технологічного розвитку та забезпечення конкурентоспроможності економіки, що особливо важливо і 48 Шнипко О. С. Міжнародна конкурентоспроможність країни: поняття, основні складові та джерела. Економіка і прогнозування. 2002. № 1. С. 113-114. 49 Шнипко О. С. Національна конкурентоспроможність: сутність, проблеми, механізми реалізації : монографія / НАН України, Ін-т екон. прогнозув. Київ : Наук. думка, 2003. С. 120-124. 41 актуально в умовах становлення шостого технологічного укладу. Таким чином, саме технологічна конкурентоспроможність в умовах глобалізації та підвищення рівня міжнародної конкуренції виступає ключовим аспектом здатності національних товаровиробників, економіки та держави в цілому до конкуренції. Прикладне значення в рамках аналізованої праці можна відвести визначеним найважливішим інструментам державного регулювання, що пропонуються. Це надання пільгових преференцій для всіх витрат суб’єктів господарювання, пов’язаних з науково-досліднми та дослідно-конструкторськими роботами (НДДКР), відшкодування з бюджетного ресурсу витрат на створення і реєстрацію об’єктів інтелектуальної власності, що будуть використовуватися під час виробництва вітчизняної продукції (надання послуг), розширення складу потенційних венчурних інвесторів (за рахунок більшої частини суб’єктів сектору інституційного позабанківського інвестування), розвиток потужної та диверсифікованої інфраструктури інноваційно- технологічної діяльності 50. Узагальнюючи результати аналізу наукових підходів щодо сутнісного трактування та системних характеристик технологічної конкурентоспроможності (табл. 1.1), можна констатувати, що загалом усі вони розвиваються у схожому та значною мірою спільному руслі і ракурсі. При цьому беззаперечно, тотожним є бачення кінцевої мети, результатів державної політики в аналізованій сфері – забезпечення конкурентоспроможності як невід’ємної умови нарощування обсягів і підвищення ефективності функціонування національної економіки (на внутрішньому і зовнішньому ринках). Ключовим засобом формування такого результату слугують інновації та техніко-технологічний аспект, іншими словами – обсяги, рівень поширення та ефективність використання прогресивних технологій і технологічних інновацій. 50 Кірдіна О. Г. Обмеження та орієнтири техніко-технологічного розвитку України в умовах глобалізації. Маркетинг і менеджмент інновацій. 2011. № 4, т. 1. С. 183. 42 Таблиця 1.1 Сутнісно-типологічні характеристики технологічної конкурентоспроможності економіки (узагальнено автором) Автори Визначення Сутнісно-зміс- това основа Дискусійні аспекти, напрями розвитку Л. Лісовська, Н. Лущак, І. Козловський Результат державної політики нагрома- дження і використання інтелектуального капіталу, впровадження сучасних технологій, що забезпечує зростання продуктивності праці та екологічності виробничо-технологічних і бізнес- процесів, підвищення рівня доданої вартості у наукоємних секторах економіки Сучасні та передові технології Неврахування ролі бізнесу, інноваційної інфраструктури, внутрішніх розробок, соціально-суспільної ролі технологій І. Матюшенко Здатність промисловості до впровадження і використання передових технологій для конкуренції та вирішення глобальних проблем (депопуляції, бідності, екології, нової енергетики, соціальної безпеки) Промисловий розвиток і глобальні виклики Зміщення акцентів з розвитку національної економіки на глобально- суспільний рівень В. Мунтіян, Д. Покришка Спроможність реалізувати виробничо- технологічний та експортний потенціал на науково-інноваційних засадах; рівень та масштаби впроваджених передових технологій, техніко-технологічної модернізації базових галузей, розвитку наукомістких та високотехнологічних виробництв, наявність інституційних чинників структурних змін, творчого потенціалу дослідників Структурна конкуренто- спроможність Застосування інноваційно- технологічного чинника як інструмента структурних змін та розвитку економіки К. Бужимська, А. Гальчинсь- кий, Ю. Кіндзер- ський, Л. Федулова, О. Шкурупій Міра впровадження нових чи удосконале- них конкурентних технологій, організацій- но-технічних рішень у всіх сферах соціально-економічної системи; якість державної політики формування інститу- ційного і макроекономічного середовища, ринкової кон’юнктури, орієнтованих на тотальну інноваційну активність, імпорт, створення, апробацію і використання сучасних передових технологій у базових видах економічної діяльності Інноваційно- технологічна модернізація Перенесення в центр уваги не так спроможності перемагати в конкурентній боротьбі, як рівня інноваційної активності та впливу інноваційно- технологічної діяльності на якість і ефективність С Бреус, М. Денисенко, О. Ляшенко Здатність гарантувати високий рівень науково-технологічної та інвестиційно- інноваційної безпеки як важливої характеристики середовища та «сигналу» бізнесу до інноваційно-технологічної модернізації виробництва і забезпечення технологічної конкурентоспроможності національного продукту Складова економічної безпеки національного господарства Орієнтація на реалізацію частини фундаментних функцій і завдань конкурентоспроможності, потребує доповнення завданнями розвитку і конкурентних переваг О. Кірдіна, О. Шнипко Результат міжнародної конкурентоспро- можності країни, що залежить від вартості виробництва та застосування новітніх технологій, якості інструментів протекціонізму, підтримки експорту та імпортозаміщення, політики формування та використання трудового потенціалу Чинник міжнародної конкуренто- спроможності країни Розширення уваги з технологічної на інші складові конкурентоспро- можності, перехід з економіки до конкурентоспроможності країни 43 Потрібно також розуміти важливість кожного з аналізованих підходів. Очевидно, що їх необхідно враховувати і вже в інтегральному ключі підходити до вибудовування системи управління технологічною конкурентоспроможністю. Більше того, неабияке значення відводиться послідовності державної політики в аналізованій сфері. Вочевидь, насамперед увага має бути приділена питанням середовища, інституційно-правової та економічної безпеки інноваційної та технологічної діяльності. Тільки в середовищі безпеки і мотивації є підстави до якісного збалансованого розвитку, а також залучення і системного використання сучасних передових технологій. У підсумку такі зрушення приводять до структурних змін із подальшою інноваційно-технологічною модернізацією економіки та її галузей. Високий рівень конкурентоспроможності національного господарства стає чинником посилення загальних конкурентних позицій держави. Охарактеризована послідовність набуває вигляду, як на рис. 1.3, та одночасно визначає потребу в обґрунтуванні дещо різних методів, механізмів, інструментів та засобів державної політики, впровадження яких дозволяє послідовно просуватися в рамках визначеної концептуальної послідовності подій і їх результатів. Отже, технологічна конкурентоспроможність виступає певною мірою проміжним етапом під час досягнення цілей вищого порядку, у тому числі таких, як структурні зміни та інституційні реформи в економіці, модернізація та осучаснення техніко-технологічної бази національного виробництва та базових галузей реального сектору, формування основ міжнародної конкурентоспроможності країни. За узагальненими вище системними характеристиками технологічної конкурентоспроможності економіки є підстави для того, аби сформувати ілюстративне представлення сукупності складових елементів державної політики в аналізованій сфері (рис. 1.4). Таким чином, ключовими елементами системи управління формуванням технологічної конкурентоспроможності економіки виступають її об’єкти та суб’єкти. Суб’єктами політики є як центральні, так і місцеві та профільні органи влади і державного 44 управління (ініціювання, планування, організація та контроль реалізації державної політики), а також підприємства та інші суб’єкти господарювання, які або безпосередньо на власних виробничих потужностях впроваджують інновації та сучасні технології, або дотичні до таких процесів, забезпечуючи різного роду організаційно-управлінське, фінансово-ресурсне, інформаційно-консалтингове, науково-дослідне чи інше сприяння й підтримку. Рис. 1.3. Концептуальна послідовність формування міжнародної конкурентоспроможності держави та місце в цих процесах технологічної конкурентоспроможності економіки (авторська розробка) У процесі реалізації державної політики суб’єктами застосовуються різні найбільш прийнятні для відповідної ситуації і умов методи, інструменти та засоби, а також їх поєднання. Фінансово-інвестиційним забезпеченням політики слугують інвестиції та фінансові ресурси, що акумулюються з безпосередніх та опосередкованих джерел. Важливим аспектом державної політики забезпечення технологічної конкурентоспроможності економіки потрібно вважати реалізацію відповідних функцій, що полягають у безпеці інноваційно-технологічної діяльності, у впливі на соціально- Формування середовища економічної безпеки інвестиційно- технологічної діяльності Підтримання промислового розвитку Впровадження сучасних передових технологій та технологічних інновацій, зміцнення технологічної конкурентоспроможності Забезпечення структурних реформувань Впровадження інноваційно-технологічної модернізації та технологічного лідерства Досягнення міжнародної конкурентоспроможності країни 45 економічний просторово-структурний розвиток, у формуванні середовища конкуренції, у концентрації центрів і ресурсів інноваційно-технологічного розвитку, у справедливому розподілі результатів. Рис. 1.4. Сукупність складових елементів – системних характеристик державної політики управління технологічною конкурентоспроможністю економіки (авторська розробка) Елементи складу політики: Об’єкти:  технологічний уклад;  обсяги та рівень застосування сучасних технологій у галузях реального сектору економіки;  результативність інноваційної системи країни;  якість і попит на вітчизняні товари (послуги) Базисні інтереси держави (мета політики):  забезпечення конкурентоспроможності вітчизняних товарів (послуг) на внутрішньому і зовнішньому ринках на основі інноваційно-технологічного чинника, формування середовища розвитку і впровадження результатів інноваційної діяльності, залучення передових технологій, захисту прав інтелектуальної власності, перебування країни серед лідерів за технологічними інноваціями в провідних галузях Суб’єкти реалізації політики:  органи державної влади (центральні; місцеві; законодавчої, виконавчої, судової);  суб’єкти реального сектору економіки;  представники інноваційно-технологічної інфраструктури;  освітні, науково-дослідні організації;  громадські, експертні та ін. структури Функції:  економічна безпека;  соціальна та еконо- мічна ефективність;  просторово-струк- турний розвиток;  стимулювання нововведень;  забезпечення конкуренції;  фінансово-ресурсна та інноваційно- технологічна інтеграція;  алокація центрів науково-дослідної та інноваційної активності;  розподіл результатів Джерела фінансово- інвестиційного забезпечення:  держпрограми, держзамовлення;  інвестиції реального сектору;  ресурси суб’єктів інвестиційно- інноваційного середовища;  кошти іннова- ційно-технологіч- них партнерів;  лізинг, техніко- технологічна підтримка;  страхові та венчурні фонди Засоби забезпечення:  нормативно-правові акти;  засоби соціально-психологічного та інформаційно-роз’яснювального характеру;  організаційно-інституціональні заходи;  регуляторна, податкова, фінансово-кредитна, інноваційно-інвестиційна та ін. складові державної політики;  системи управління інноваційно-технологіч- ною діяльністю на різних рівнях управління Методи управління:  - економічні; - організаційні; - інформаційні;  - правові; - адміністративні 46 Остання функція особливо актуальна для економік, де такий розподіл нераціональний, оскільки ця умова стримує економічне зростання. Йдеться про країни з