Кафедра історії, археології, інформаційної та архівної справи
Permanent URI for this communityhttps://dspace.kntu.kr.ua/handle/123456789/780
Browse
11 results
Search Results
Item Поетичний дискурс «спізненого покоління»: виклики чужини і досвід їх подолання(ЦНТУ, 2024) Бондаренко, Г. С.Item Проектування та цілі програмної діяльності з підготовки спеціалістів інформаційної галузі(ЦНТУ, 2022) Бондаренко, Г. С.Item Опозиція «свій – чужий» у поетичному континуумі Євгена Маланюка(ЦНТУ, 2021) Бондаренко, Г. С.Проаналізовно, що зазначена максима митця знімає всі питання про можливість нівеляції значимості Свого, втіленого в образі Вітчизни, якими б переконливими не були глобалізаційні виклики сучасності.Item Концепт звертання у величальних піснях зимового календарного циклу: етнолінгвістичний аспект(ЦНТУ, 2021) Бондаренко, Г. С.Item Народницько-лінгвістична етноантропологічна концепція Ф. Вовка(Університет Григорія Сковороди, 2021) Коломієць, О. Б.; Бондаренко, Г. С.; Головата, О. О.; Kolomiiets, O.; Bondarenko, A.; Holovata, O.Народницько-лінгвістична етноантропологічна концепція Ф. Вовка була першою спробою теоретичних узагальнень в царині української етнічної антропології. З багатьох, головним чином не залежних від нього, причин Ф. Вовк не подав цієї концепції у вигляді єдиної праці, але аналіз доступних нам джерел дає змогу відтворити головні її засади. У цій статті ми хотіли підкреслити, що Ф. Вовк був автором і найбільш послідовним провідником нової методології етноантропологічного дослідження, заснованої на глибокому вивченні сутності «народного буття», розумінні взаємопов’язаності, взаємообумовленості всіх сторін цього буття. Ця методологія дозволяє отримати найповніші уявлення про процес етногенезу. Йдеться про методологію так званого «антропогеографічного підходу». Антропогеографічний підхід полягає у визначенні ареалів так званих антропологічних (расових) типів, а також географічної спрямованості варіацій цих типів (напрямків міжгрупової змінності за обома групами ознак – вимірювальними та описовими; такі напрямки, в яких спостерігаються посилення чи послаблення певних антропологічних особливостей окремих груп населення, визначаються кореляційними зв’язками між ознаками). Антропогеографічний підхід до етноантропологічних досліджень українського етносу за радянських часів не застосовувався, його було замінено своєрідним «етнополітичним» підходом, що дало можливість спекулювати на етнокультурній спорідненості трьох східнослов’янських народів і робити потрібні владі висновки про те, що українці, мовляв, нічим і антропологічно не відрізняються від росіян і білорусів. Наслідком ігнорування антропогеографічного принципу було те, що, наприклад, великомасштабними дослідженнями Української антропологічної експедиції 1956-1963 рр. не була охоплена п’ята частина (точніше 20,7%) території Української РСР – український Південь або Степовий етнографічний район України. Висновки ж Ф. Вовка про південний напрямок як головний напрямок таких зв’язків підтверджуються і сучасною наукою. Необхідність критичного переосмислення методологічних засад української етнічної антропології, належна оцінка здобутків школи Ф. Вовка не викликає сумнівів. Осмислення теоретико-методологічних засад етноантропологічної концепції Ф. Вовка, введення в сучасний науковий обіг матеріалів багатолітніх досліджень Ф. Вовка та його учнів значною мірою збагатить уявлення про процес етногенезу українців. Народническо-лингвистическая этноантропологическая концепция Ф. Вовка была первой попыткой теоретических обобщений в области украинской этнической антропологии. По многим, главным образом не зависящим от него, причинам Ф. Вовк не представил эту концепцию в виде единого труда, но анализ доступных нам источников делает возможным воссоздать главные ее принципы. В этой статье мы хотели подчеркнуть, что Ф. Вовк был автором и наиболее последовательным проводником новой методологии этноантропологического исследования, основанной на глубоком изучении сущности «народного бытия», понимании взаимосвязанности, взаимообусловленности всех сторон этого бытия. Эта методология позволяет получить полные представления о процессе этногенеза. Речь идет о методологии так называемого «антропогеографического подхода». Антропогеографический подход заключается в определении ареалов так называемых антропологических (расовых) типов, а также географической направленности вариаций этих типов (направлений межгрупповой изменчивости по обоим группам признаков – измерительным и описательным; такие направления, в которых наблюдаются усиление или ослабление антропологических особенностей отдельных групп населения, определяются корреляционными связями между признаками). Антропогеографический подход к этноантропологическим исследованиям украинского этноса в советское время не применялся, его заменили своеобразным «этнополитическим» подходом, что позволило спекулировать на этнокультурном родстве трех восточнославянских народов и делать нужные властям выводы о том, что украинцы, мол, ничем и антропологически не отличаются от русских и белорусов. Следствием игнорирования антропогеографического принципа было то, что, например, крупномасштабными исследованиями Украинской антропологической экспедиции 1956-1963 гг. не была охвачена пятая часть (точнее 20,7%) территории Украинской ССР – украинский Юг или Степной этнографический район Украины. Выводы же Ф. Вовка о южном направлении как главном направлении таких связей подтверждаются и современной наукой. Необходимость критического переосмысления методологических основ украинской этнической антропологии, надлежащая оценка достижений школы Ф. Вовка не вызывает сомнений. Осмысление теоретико-методологических основ этноантропологической концепции Ф. Вовка, введение в современный научный оборот материалов многолетних исследований Ф. Вовка и его учеников в значительной степени обогатят представления о процессе этногенеза украинцев. The populist-linguistic ethnoanthropological concept of F. Vovk was the first attempt at theoretical generalizations in the field of Ukrainian ethnic anthropology. For many reasons, mainly beyond his control, F. Vovk did not present this concept in the form of a single work, but the analysis of the sources available to us makes it possible to recreate its main principles. In this article, we would like to emphasize that F. Vovk was the author and the most consistent conductor of a new methodology of ethnoanthropological research based on a deep study of the essence of «people’s being», understanding the interconnectedness, interdependence of all aspects of this being. This methodology provides a complete understanding of the process of ethnogenesis. This is the methodology of the so-called «anthropogeographical approach». The anthropogeographic approach consists in determining the areas of the so-called anthropological (racial) types, as well as the geographical direction of variations of these types (directions of intergroup variability for both groups of signs - measuring and descriptive; such directions in which there is an increase or decrease in the anthropological characteristics of certain population groups are determined correlations between features). In Soviet times, the anthropogeographic approach was not applied to ethnoanthropological studies of the Ukrainian ethnos, it was replaced by a kind of «ethnopolitical» approach, which made it possible to speculate on the ethnocultural kinship of the three East Slavic peoples and draw the conclusions needed by the authorities that Ukrainians, they say, do not differ anthropologically from Russians and Belarusians in any way. The consequence of ignoring the anthropogeographic principle was that, for example, large-scale studies of the Ukrainian anthropological expedition in 1956-1963. the fifth part (more precisely 20.7%) of the territory of the Ukrainian SSR was not covered – the Ukrainian South or the Steppe ethnographic region of Ukraine. The conclusions of F. Vovk about the southern as the main direction of such ties are confirmed by modern science. The need for a critical rethinking of the methodological foundations of Ukrainian ethnic anthropology, a proper assessment of the achievements of the F. Vovk school is beyond doubt. Comprehension of the theoretical and methodological foundations of F. Vovk’s ethno-anthropological concept, the introduction into modern scientific circulation of materials of many years of research by F. Vovk and his students will greatly enrich the understanding of the process of ethnogenesis of Ukrainians.Item Імператив чину у творчості Олени Теліги(ЦНТУ, 2020) Бондаренко, Г. С.Item Етноміфологема «вітер» у поетичному універсумі(ЦНТУ, 2020) Бондаренко, Г. С.Item Сучасний український інформаційний простір в аспекті опозиції «своє» – «чуже»(ЦНТУ, 2020) Бондаренко, Г. С.Item Технічна освіта на Кіровоградщині: історичний нарис(Імекс-ЛТД, 2009) Барабаш, В. А.; Бондаренко, Г. С.; Бондаренко, О. В.; Орлик, В. М.; Бондаренко, Л. В.; Головата, О. О.; Коломієць, О. Б.; Петренко, М. М.; Тупчієнко, М. П.; Чвань, Т. В.; Притюпа, Н. В.; Ілючек, С. І.; Бондарчук, Ю. П.Презентоване видання — підсумок копіткої роботи, здійсненої науковцями Кіровоградського національного технічного університету та Державного архіву Кіровоградської області впродовж останніх років, з пошуку документів та матеріалів, що висвітлюють проблеми зародження та становлення технічної освіти в Центральній Україні. Книга присвячена поколінням інженерів та учених, їх учителям і вихователям від Єлисаветградського вищого земського реального училища, Єлисаветградського вечірнього робітничого технікуму імені В.І. Леніна, Зінов’ївського вечірнього інституту сільськогосподарського машинобудування, Кіровоградської філії Харківського політехнічного інституту, Кіровоградського інституту сільськогосподарського машинобудування до Кіровоградського національного технічного університету. Книга призначена для широкого кола читачів, науковців, студентів, абітурієнтів, усіх тих, хто цікавиться історією освіти в Російській імперії, Радянському Союзі та сучасній Україні, історією та сьогоденням технічної освіти і науки.Item Кібернетичні засади програмованого навчання (за матеріалами публікацій у польській і радянській педагогічній періодиці 1960-х рр.)(РВВ ЦДПУ ім. В. Винниченка, 2020) Коломієць, О. Б.; Бондаренко, Г. С.; Головата, О. О.; Kolomiiets, O.; Bondarenko, A.; Holovata, O.У статті розглядаються кібернетичні засади програмованого навчання, яке поширювалося у польській педагогіці у 1960-х роках. До безсумнівних переваг цього методу належить стимулювання учнів до активності у засвоєнні навчального матеріалу, залучення їх до систематичної роботи і самоконтролю, запобігання виникненню і наростанню прогалин у знаннях, пристосування темпу і змісту навчання до індивідуальних можливостей учнів, зменшення навантаження педагога від виконання багатьох механічних дій. Творцем методу програмованого навчання вважається Б. Ф. Скіннер, який 1954 р. опублікував першу статтю на цю тему. Щоправда, перші спроби застосування програмованого навчання у шкільній практиці відносяться до раніших часів. Вони пов’язані з іменами С. Трембицького (1920 р., Польща), та С. А. Прессі (1926 р., США). Програмоване навчання спирається на відповідним чином структуровану програму, що містить логічно пов’язані фрагменти інформації на певну тему. Існують такі види програмованого навчання: - лінійне (Б. Скіннер), яка полягає в тому, що навчальний матеріал поділяється на змістовно та логічно пов’язані фрагменти інформації (кроки), завдяки чому студент після введення у відповідний проміжок переходить до наступної дози, в свою чергу порівнює власну відповідь (чеки) з відповіддю, що міститься в програмованому тексті; - розгалужене (Н. Краудер), що передбачає використання доз інформації та відбір однієї з кількох відповідей, включених у програму, та перевірку її; при цьому, крім правильної відповіді, студент також дізнається, чому вона повинна бути саме такою, а не іншою; - змішане (його найпоширеніший у польській педагогіці різновид – так званий блоковий метод, розроблений Чеславом Купісевичем. Він полягає в іншому відображення інформаційних блоків (змісту), поєднаних з повторюваними, систематизованими, проблемними, синтезуючими, розширюючими та керуючими блоками). У формі правильно підготовлених підручників або з використанням пристроїв, що називаються навчальними машинами – програмовані тексти надаються учням для засвоєння матеріалу (навчального змісту). Беручи до уваги переваги і недоліки програмованого навчання, більшість педагогів впродовж 1950-х – 1980-х років прийшли до висновку, що воно може застосовуватися в освіті як один з методів, який дає змогу насамперед реалізації зворотного зв’язку та чіткого дотримання внутрішньої логіки навчального процесу. The article deals with cybernetic principles of programmed learning, which was spread in Polish pedagogy in the 1960s. The undoubted advantages of this method include stimulating students to be active in learning the educational material, involving them in systematic work and self-control, preventingoccurrenceand growth of knowledge gaps, adjusting the pace and content of the learning to the individual abilities of the students,reducing the teacher's load from performing many mechanical actions. The creator of the programmed learning method is B.F. Skinner, who published the first article on this topic in 1954. It is true that the first attempts to apply programmed learning in school practice date back to earlier times. They are related to the names of S. Trembitsky (1920, Poland) and S.A. Press (1926, USA). Programmed learning is based on an appropriately structured programme containing logically linked pieces of information on a specific topic. These types of programmed learning exist: - linear (B. Skinner), which is that the learning material is divided into meaningful and logically linked pieces of information (steps), so that the student, after entering the appropriate period of time, moves on to the next dose, in turn, compares his answer (checks) with the answer contained in the programmed text; - branched (N. Crowder), which involves using doses of information and selecting one of several answers included in the program and checking it; in addition to the correct answer, the student will also learn why it should be this way and not the other; - mixed (its most common variant in Polish pedagogy is the so-called block method developed by Czeslaw Kupisiewicz. It consists in another reflection of information blocks (content) connected with repeated, systematized, problem blocks, synthesizing, expanding and control blocks). In the form of properly prepared textbooks or with the use of devices, called learning machines - programmable texts are provided to students to learn the material (learning content). Taking into account the advantages and disadvantages of programmed learning, most educators during the 1950s and 1980s came to the conclusion that it can be used in education as one of the methods that allows primarily to implement feedback and clear compliance with the internal logic of the learning process.