У статті зроблено спробу комплексного дослідження художнього світу прози Анатолія Мороза і корегування літературної та критичної рецепції його творчого генія через призму межових ситуацій, які розглянуто як психологічну домінанту світосприйняття письменника. Виявлено домінантні риси його стилю. Проблематика творчого доробку пов'язана з пошуком персонажами сенсу життя та самоідентифікації в межових ситуаціях. Знайдено і простежено тему блазня як складової суспільного абсурду. Проаналізовано динаміку зростання митця – розхитування ним канонів соцреалізму, розвиток від національного неореалізму до постмодернізму. An attempt of the complex investigation of Anatoliy Moroz`s world of fiction and the adjustment of the literary and critical reception of his creative genius through the prism of the boundary situations is made in the article. The writer’s philosophy of life ideal and the dominant elements of his style are considered here. The problem related to search for the meaning of life and self-identification in boundary situations is covered. The subject of stupid as a compound of public absurd is found and traced. The dynamics of the artist’s growing from the unsettling of the socialist realism’s canons and the development of the national neorealism to the postmodern philosophy of life are analyzed.