У тезах досліджено, що на рубежі 1930-х – 1940-х років українське
верстатобудування отримало організаційно завершену систему наукового
забезпечення своєї діяльності, що дозволяє вважати її з цього моменту
кваліфікованою. Ненаповненість цієї системи кадровим ресурсом була лише
ситуативною, оскільки система підготовки профільних науково-технічних кадрів
вже існувала і розпочала їх продукування. Звідси, з огляду на одночасне відбуття
остаточного переходу переважної кількості верстатовиробників від систематичного до системного виготовлення цієї продукції, ми можемо констатувати й остаточне утвердження до 1941 р. в Україні не просто системної, а кваліфікованої системної верстатобудівної діяльності, стримування ефективності котрої ставало наслідком як уже вказаного ситуативного браку профільних науково-технічних кадрів, так і певного адміністративноорганізаційного дисбалансу в управлінні галуззю.
