У межах лінгвокогнітивної парадигми сучасна наука представляє текст як вербалізовану ментальну репрезентацію дійсності. Це треба розуміти так, що мовні знаки, в яких закодована інформація, можуть викликати певний спектр емоцій. Емотивність – це омовлені знання, що вміщують емоційні компоненти значення слова. Погляд новітньої лінгвістики на текст як на генеровану вербальними засобами дійсність дає змогу розглядати художнє слово як носій не лише смислового ядра, але й емоційно-оціночних значень, адже мова художнього тексту – це не тільки матеріал для передавання думок, а й засіб для вираження емоцій. Емоції реконструюють вписану у художній текст програму його інтерпретації та через здатність ірраціонального мислення формують нові образні смисли.
Особливо важливого значення емоції набувають у художньому тексті. Їхня мета – виразити суто індивідуальний, особистісний світогляд, настрій. Естетичне чуття автора дозволяє йому знаходити слова, образи, асоціації, що створюють своєрідне емоційне тло художнього твору.
Емоційна складова значення у семантиці слова цілком переконливо демонструє взаємозв’язок різних чинників у формуванні змісту слова, передусім – інтелектуальних, соціальних та психологічних. Під емоційною складовою значення розуміють компоненти мовлення, які використані для формування та реалізації емоцій автора та для впливу на читача.